Вітовт: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
 
(Не показані 36 проміжних версій 19 користувачів)
Рядок 6: Рядок 6:
|наступник = [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайло]]
|наступник = [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайло]]
}}
}}
'''Ві́товт''', або '''Вито́вт''' ({{lang-lt|Vytautas Didysis}}; {{ДН|||1350}}&nbsp;— {{ДС|27|10|1430}}<ref name="ЕІУ"/>)&nbsp;— [[Список великих князів литовських|Великий князь Литовський, Руський і Жемантійський]] ([[1392]]—[[1430]])<ref name="ЕІУ"/>, [[Городенське князівство|князь городенський]] ([[1370]]—[[1382]], [[1383]]—[[1430]])<ref name="ЕІУ"/>; князь луцький (1387—1430), титулярний король гуситів у 1422—1427 (обраний на Чаславському сеймі 1422 року). Представник литовської династії [[Гедиміновичі]]в. Син великого литовського князя і троцького володаря [[Кейстут]]а, онук [[Гедимін]]а<ref name="ЕІУ"/>. Небіж великого князя литовського [[Ольгерд]]а, двоюрідний брат польського короля [[Владислав II Ягайло|Ягайла]]. Охрещений тричі: за католицьким ([[1382]]), православним ([[1384]]) і знову католицьким ([[1386]]) обрядами<ref name="ЕІУ"/>.
'''Ві́товт''', або '''Вито́вт''' ({{lang-lt|Vytautas Didysis}}; {{ДН|||1350}}&nbsp;— {{ДС|27|10|1430}}<ref name="ЕІУ"/>)&nbsp;— [[Список великих князів литовських|великий князь литовський, руський і жемайтський]] ([[1392]]—1430)<ref name="ЕІУ" />, [[Городенське князівство|князь городенський]] ([[1370]]—[[1382]], [[1383]]—1430)<ref name="ЕІУ"/>; князь луцький (1387—1430), титулярний король гуситів у 1422—1427 (обраний на [[Чаславський сейм|Чаславському сеймі 1422 року]]). Представник литовської династії [[Гедиміновичі]]в. Син великого литовського князя і троцького володаря [[Кейстут]]а, онук [[Гедимін]]а<ref name="ЕІУ"/>. Небіж великого князя литовського [[Ольгерд]]а, двоюрідний брат польського короля [[Владислав II Ягайло|Ягайла]]. Охрещений тричі: за католицьким (1382), православним ([[1384]]) і знову католицьким ([[1386]]) обрядами<ref name="ЕІУ"/>.


Упродовж перших десяти років князювання в Городно воював із литовськими князями і Ягайлом за батьківській спадок. Після [[Кревська унія|Кревської унії]] ([[1385]]) очолив рух за політичну самостійність [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]]<ref name="ЕІУ" />. Став його правителем за компромісною [[Острівська угода|Острівською угодою]] (1392). Перетворив Литву на найкрупнішу державу пізньосередньовічної Європи<ref name="ЕІУ" />. Проявив себе сміливим і жорстким реформатором<ref name="ЕІУ" />: вдався до централізації управління, зміцнив [[бояри|боярство]], розвинув торгівлю й міщанський стан, створив литовську грошову систему, сприяв заселенню і освоєнню українських земель<ref name="ЕІУ" />. У зовнішній політиці маневрував між [[Королівство Польське|Польщею]], [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]], [[Московія|Московією]], [[Золота Орда|Золотою Ордою]] і [[Святий Престол|Римом]]. Здійснив успішні походи на ординську Донщину, Приазов'я і Крим ([[1397]]), а також на чорноморське узбережжя біля гирл [[Дніпро|Дніпра]] і [[Південний Буг|Південного Бугу]] ([[1398]]). Добився від хана [[Тохтамиш]]а визнання прав на володіння українським степом ([[1398]]). Зазнав розгромної [[Битва на Ворсклі|поразки на Ворсклі]] ([[1399]]), внаслідок чого потрапив під залежність від Польщі. Протидіяв Московії на сході, продовжуючи політику об'єднання руських земель: приєднав [[Смоленськ]] ([[1404]]) і [[верховські князівства]], поширив свій вплив на [[Велике князівство Рязанське|Рязань]], [[Псков]] і [[Великий Новгород|Новгород]]<ref name="ЕІУ" />. Брав участь у переможній [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]] ([[1410]]) проти Ордену. Уклав із Ягайлом [[Городельська унія|Городельську унію]] ([[1413]]), яка задекларувала повторне об'єднання Польщі й Литви<ref name="ЕІУ" />. Підтримував зв'язки із чеськими [[Гуситський рух|гуситами]], надаючи їм допомогу<ref name="ЕІУ" />. Був одним із ініціаторів [[Констанцький собор|церковної унії]] між католиками та православними ([[1418]])<ref name="ЕІУ" />. Безуспішно намагався стати [[король Литви|королем Литви]] ([[1398]], [[1429]])<ref name="ЕІУ" />. Помер у Троках, так і не завершивши більшості важливих починань. У литовській історичній традиції сприймається як [[національний герой]]. Прізвисько&nbsp;— '''Вели́кий''' ({{lang-lt|Didysis}}, за найбільше розширення Литви).
Упродовж перших десяти років князювання в Городно воював із литовськими князями і Ягайлом за батьківський спадок. Після [[Кревська унія|Кревської унії]] ([[1385]]) очолив рух за політичну самостійність [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]]<ref name="ЕІУ" />. Став його правителем за компромісною [[Острівська угода|Острівською угодою]] (1392). Перетворив Литву на найбільшу державу пізньосередньовічної Європи<ref name="ЕІУ" />. Проявив себе сміливим і жорстким реформатором<ref name="ЕІУ" />: вдався до централізації управління, зміцнив [[бояри|боярство]], розвинув торгівлю й міщанський стан, створив литовську грошову систему, сприяв заселенню й освоєнню українських земель<ref name="ЕІУ" />. У зовнішній політиці маневрував між [[Королівство Польське|Польщею]], [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]], [[Московія|Московією]], [[Золота Орда|Золотою Ордою]] і [[Святий Престол|Римом]]. Здійснив успішні походи на ординську Донщину, Приазов'я і Крим ([[1397]]), а також на чорноморське узбережжя біля гирл [[Дніпро|Дніпра]] і [[Південний Буг|Південного Бугу]] ([[1398]]). Добився від хана [[Тохтамиш]]а визнання прав на володіння українським степом (1398). Зазнав розгромної [[Битва на Ворсклі|поразки на Ворсклі]] ([[1399]]), внаслідок чого потрапив під залежність від Польщі. Протидіяв Московії на сході, продовжуючи політику об'єднання руських земель: приєднав [[Смоленськ]] ([[1404]]) і [[Верховські князівства]], поширив свій вплив на [[Велике князівство Рязанське|Рязань]], [[Псков]] і [[Великий Новгород|Новгород]]<ref name="ЕІУ" />. Брав участь у переможній [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]] ([[1410]]) проти Ордену. Уклав із Ягайлом [[Городельська унія|Городельську унію]] ([[1413]]), яка задекларувала повторне об'єднання Польщі й Литви<ref name="ЕІУ" />. Підтримував зв'язки із чеськими [[Гуситський рух|гуситами]], надаючи їм допомогу<ref name="ЕІУ" />. Був одним з ініціаторів [[Констанцький собор|церковної унії]] між католиками та православними ([[1418]])<ref name="ЕІУ" />. Безрезультатно намагався стати [[король Литви|королем Литви]] (1398, [[1429]])<ref name="ЕІУ" />. Помер у Троках, так і не завершивши більшості важливих починань. У литовській історичній традиції сприймається як [[національний герой]]. Прізвисько&nbsp;— '''Вели́кий''' ({{lang-lt|Didysis}}, за найбільше розширення Литви).


== Імена ==
== Імена ==
⚫
* '''Віта́утас''' ({{lang-lt|Vytautas}})&nbsp;— литовське язичницьке ім'я<ref name="ЕІУ"/>.
* '''Ві́товт''' ({{lang-rus|Витовтъ}}<ref name="Пещак"/>, {{lang-be|Вітаўт}})&nbsp;— староруський (український, білоруський) варіант литовського імені.
* '''Ві́товт''' ({{lang-rus|Витовтъ}}<ref name="Пещак"/>, {{lang-be|Вітаўт}})&nbsp;— староруський (український, білоруський) варіант литовського імені.
* '''Ві́товт Вели́кий''' ({{lang-lt|Vytautas Didysis}}, {{lang-pl|Witold Wielki}})&nbsp;— з прізвиськом.
* '''Ві́товт Вели́кий''' ({{lang-lt|Vytautas Didysis}}, {{lang-pl|Witold Wielki}})&nbsp;— з прізвиськом.
* '''Ві́товт Кейсту́тович'''&nbsp;— по-батькові, за традицією іменування руських князів.
* '''Ві́товт Кейсту́тович'''&nbsp;— по батькові, за традицією іменування руських князів.
* '''Вітольд''', або '''Вітальд''' ({{lang-pl|Witold}}, {{lang-la|Wytawdus}}, {{lang-rus|Витолдъ, Витольтъ}}<ref name="Пещак"/>)&nbsp;— польський, латинський й альтернативний староруський записи литовського імені.
* '''Вітольд''', або '''Вітальд''' ({{lang-pl|Witold}}, {{lang-la|Wytawdus}}, {{lang-rus|Витолдъ, Витольтъ}}<ref name="Пещак"/>)&nbsp;— польський, латинський й альтернативний староруський записи литовського імені.
* '''Олекса́ндр''' ({{lang-rus|Александръ}}; {{lang-la|Allexander}})&nbsp;— хрещене ім'я після православного хрещення<ref name="ЕІУ">Шабульдо 2003:1:580-581.</ref>; вживалося в міжнародній документації як перше ім'я великого князя.
* '''Олекса́ндр''' ({{lang-rus|Александръ}}; {{lang-la|Allexander}})&nbsp;— хрещене ім'я після хрещення<ref name="ЕІУ">Шабульдо 2003:1:580-581.</ref>; вживалося в міжнародній документації як перше ім'я великого князя.
* '''Ві́гант'''&nbsp;— хрещене ім'я після католицького хрещення<ref name="ЕІУ"/>.
* '''Ві́гант'''&nbsp;— хрещене ім'я після католицького хрещення<ref name="ЕІУ"/>.
* '''Витовт'''&nbsp;— український варіант імені.
* '''Витовт'''&nbsp;— український варіант імені.
⚫
* '''Віта́утас''' ({{lang-lt|Vytautas}})&nbsp;— литовське язичницьке ім'я<ref name="ЕІУ"/>.


== Біографія ==
== Біографія ==


=== Дитинство і молоді роки ===
=== Дитинство і молоді роки ===
Народився Вітовт близько 1350 року. Точна дата його народження невідома. Хроніст [[Конрад Бітшин]] при описі битви під Рудовою (1370) згадував, що Вітовту, який брав участь у битві, було 20 років. За [[Мартін Кромер|Кромером]], в 1430&nbsp;р. Вітовту було 80<ref>''Барбашёв А. И.''&nbsp;[http://www.archive.org/download/Barbashev_A_I/Barbashev_A_I_Vitovt_i_ego_politika_do_Grunvaljdenskoj_bitvy_1885.pdf Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы (1410&nbsp;г.).]&nbsp;— СПб.: Типография Н.&nbsp;Н.&nbsp;Скороходова, 1885.&nbsp;— Глава II.&nbsp;— С. 18.</ref>. Батько Вітовта [[Кейстут]] і його дядько [[Ольгерд]] правили спільно і не боролися за владу у Великому князівстві Литовському. Ольгерд був великим князем і займався східними та південними справами, Кейстут вів запеклу боротьбу з поляками, угорцями та [[Тевтонський орден|тевтонськими лицарями]] на північному заході. Матір'ю Вітовта була друга дружина Кейстута, язичницька жриця, [[Бірута (дружина Кейстута)|Бірута]].
Народився Вітовт близько 1350 року. Точна дата його народження невідома. Хроніст [[Конрад Бітшин]] при описі битви під Рудовою (1370) згадував, що Вітовту, який брав участь у битві, було 20 років. За [[Мартін Кромер|Кромером]], в 1430 році Вітовту було 80<ref>''Барбашёв А. И.''&nbsp;[http://www.archive.org/download/Barbashev_A_I/Barbashev_A_I_Vitovt_i_ego_politika_do_Grunvaljdenskoj_bitvy_1885.pdf Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы (1410&nbsp;г.).]&nbsp;— СПб.: Типография Н.&nbsp;Н.&nbsp;Скороходова, 1885.&nbsp;— Глава II.&nbsp;— С. 18.</ref>. Батько Вітовта [[Кейстут]] і його дядько [[Ольгерд]] правили спільно і не боролися за владу у Великому князівстві Литовському. Ольгерд був великим князем і займався східними та південними справами, Кейстут вів запеклу боротьбу з поляками, угорцями та [[Тевтонський орден|тевтонськими лицарями]] на північному заході. Матір'ю Вітовта була друга дружина Кейстута, язичницька жриця, [[Бірута (дружина Кейстута)|Бірута]].


Перші відомості про Вітовта у джерелах відносяться до кінця [[1360-ті|1360-х]] років. У 1368 і 1372 роках він брав участь у походах Ольгерда на [[Москва|Москву]]. У 1374 отримав у володіння [[Городенське князівство|Гродненське князівство]]. У 1376 року вже як князь гродненський брав участь у поході на Польщу. Від 1377&nbsp;р. робив самостійні походи в землі Тевтонського ордена.
Перші відомості про Вітовта у джерелах належать до кінця [[1360-ті|1360-х]] років. У 1368 і 1372 роках він брав участь у походах Ольгерда на [[Москва|Москву]]. У 1374 році отримав у володіння [[Городенське князівство|Гродненське князівство]]. У 1376 році вже як князь гродненський брав участь у поході на Польщу. Від 1377 року робив самостійні походи в землі Тевтонського ордена.


Після смерті Ольгерда в 1377 Кейстут визнав його старшого сина від другого шлюбу, [[Владислав II Ягайло|Ягайла]] великим князем литовським і продовжив традиційну для себе війну з хрестоносцями.
Після смерті Ольгерда в 1377 році Кейстут визнав його старшого сина від другого шлюбу, [[Владислав II Ягайло|Ягайла]] великим князем литовським і продовжив традиційну для себе війну з хрестоносцями.


Проте, Ягайло побоювався свого впливового дядька, до того ж проти Кейстута його налаштовували мати&nbsp;— [[Уляна Олександрівна|Уляна Тверська]] і швагер [[Войдила]].
Проте, Ягайло побоювався свого впливового дядька, до того ж проти Кейстута його налаштовували мати&nbsp;— [[Уляна Олександрівна|Уляна Тверська]] і швагер [[Войдила]].


У лютому [[1380]] Ягайло без узгодження з Кейстутом уклав п'ятимісячне перемир'я з [[Лівонський орден|Лівонським орденом]] для захисту своїх спадкових земель у Литві, а також [[Полоцьк]]а, тільки що забраного у свого брата і суперника, [[Андрій Полоцький|Андрія]].
У лютому [[1380]] року Ягайло без узгодження з Кейстутом уклав п'ятимісячне перемир'я з [[Лівонський орден|Лівонським орденом]] для захисту своїх спадкових земель у Литві, а також [[Полоцьк]]а, тільки що забраного у свого брата і суперника, [[Андрій Полоцький|Андрія]].


[[31 травня]] 1380 Ягайло і великий магістр Тевтонського ордена [[Вінріх фон Кніпроде]] уклали таємний договір, поставивши тим самим під удар хрестоносців землі Кейстута, на які дія договору не поширювалася.
[[31 травня]] 1380 року Ягайло і великий магістр Тевтонського ордена [[Вінріх фон Кніпроде]] уклали таємний договір, поставивши тим самим під удар хрестоносців землі Кейстута, на які дія договору не поширювалася.


=== Боротьба за владу у Великому князівстві Литовському ===
=== Боротьба за владу у Великому князівстві Литовському ===
У лютому [[1381]] хрестоносці вторглися в землі Кейстута і рушили в напрямку [[Тракай|Трок]]. Був зруйнований Новий Городок і взято в полон близько 3 000 чоловік. Комтур Оструди, [[Гюнтер Гоенштейн]] повідомив Кейстута про укладення Довидішковського договору, після чого Кейстут вирішив розпочати війну з Ягайлом. В кінці [[1381]]&nbsp;р. він на чолі війська вирушив до [[Пруссія|Пруссії]], але по дорозі різко повернув на [[Вільнюс|Вільно]]. Незадоволений рішенням батька Вітовт відбув в [[Дорогичин|Дорогочин]] і [[Гродно]]. Кейстут з легкістю взяв Вільно та полонив самого Ягайла. Крім того, він виявив секретний договір з Орденом, яким зміг довести Вітовту плани Ягайла.
У лютому [[1381]] року хрестоносці вдерлися в землі Кейстута і рушили в напрямку [[Тракай|Трок]]. Був зруйнований Новий Городок і взято в полон близько 3000 осіб. Комтур Оструди, [[Гюнтер Гоенштейн]] повідомив Кейстута про укладення Довидішковського договору, після чого Кейстут вирішив розпочати війну з Ягайлом. В кінці [[1381]] року він на чолі війська вирушив до [[Пруссія|Пруссії]], але по дорозі різко повернув на [[Вільнюс|Вільно]]. Незадоволений рішенням батька Вітовт відбув в [[Дорогичин|Дорогочин]] і [[Гродно]]. Кейстут з легкістю взяв Вільно та полонив самого Ягайла. Крім того, він виявив секретний договір з Орденом, яким зміг довести Вітовту плани Ягайла.


Під час переговорів з Ягайлом у Вільні, Вітовта разом з Кейстутом схопили і помістили в [[Кревський замок]]. У замку Кейстута задушили, однак Вітовту за допомогою дружини [[Анна Святославна|Анни Святославни]] вдалося втекти.
Під час переговорів з Ягайлом у Вільні, Вітовта разом з Кейстутом схопили й помістили в [[Кревський замок]]. У замку Кейстута задушили, однак Вітовту за допомогою дружини [[Анна Святославна|Анни Святославни]] вдалося втекти.


В ході боротьби з двоюрідним братом Вітовт був змушений двічі бігти у володіння Тевтонського ордена (1382—1384, 1389—1392) а також передати хрестоносцям [[Жмудь|Жемайтію]]. Через [[Берестя]] і [[Мазовія|Мазовію]] Вітовт прибув до Пруссії, де [[21 жовтня]] [[1383]] прийняв католицтво і ім'я ''Віганд''. Проте невдовзі, після повернення на батьківщину в [[1384]] перейшов у православ'я і отримав ім'я ''Олександр'', проте пізніше повернувся в католицтво, зберігши православне ім'я.
В ході боротьби з двоюрідним братом Вітовт був змушений двічі бігти у володіння Тевтонського ордена (1382—1384, 1389—1392) а також передати хрестоносцям [[Жмудь|Жемайтію]]. Через [[Берестя]] і [[Мазовія|Мазовію]] Вітовт прибув до Пруссії, де [[21 жовтня]] [[1383]] року прийняв католицтво та ім'я ''Віганд''. Проте невдовзі, після повернення на батьківщину в [[1384]] році перейшов у православ'я й отримав ім'я ''Олександр'', проте пізніше повернувся в католицтво, зберігши православне ім'я.


У 1384 році він отримав назад частину спадщини свого батька.
У 1384 році він отримав назад частину спадщини свого батька.


Після [[Кревська унія|унії Великого князівства Литовського з Польщею]] в [[1385]]&nbsp;р. Вітовт очолив опозиційно налаштоване щодо унії угруповання феодалів ВКЛ. Боровся за незалежність князівства від Польщі і домагався від польського короля Ягайла визнання за собою (на правах намісника) Великого князівства Литовського. За допомогою лицарів Лівонського ордену протягом [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1389—1392)|війни (1389—1392)]] намагався скинути заступника Ягайла на литовському престолі&nbsp;— свого двоюрідного брата [[Скиргайло Ольгердович|Скиргайло]] і почати управляти державою незалежно від польського короля.
Після [[Кревська унія|унії Великого князівства Литовського з Польщею]] в [[1385]] році Вітовт очолив опозиційно налаштоване щодо унії угруповання феодалів ВКЛ. Боровся за незалежність князівства від Польщі й домагався від польського короля Ягайла визнання за собою (на правах намісника) Великого князівства Литовського. За допомогою лицарів Лівонського ордену протягом [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1389—1392)|війни (1389—1392)]] намагався скинути заступника Ягайла на литовському престолі&nbsp;— свого двоюрідного брата [[Скиргайло Ольгердович|Скиргайло]] і почати управляти державою незалежно від польського короля.


В результаті цієї боротьби між ним і Ягайло в [[1392]] році було укладено компромісну [[Острівська угода|Островську угоду]], згідно якої була визнана фактична верховна влада Вітовта в ВКЛ, але Ягайло де-юре зберігав титул великого князя литовського.
В результаті цієї боротьби між ним і Ягайло в [[1392]] році було укладено компромісну [[Острівська угода|Островську угоду]], згідно з якою була визнана фактична верховна влада Вітовта в ВКЛ, але Ягайло де-юре зберігав титул великого князя литовського.


=== Централізаторська політика. Битва на Ворсклі ===
=== Централізаторська політика. Битва на Ворсклі ===
За [[Острівська угода|Островською угодою 1392]] році польський король [[Владислав II Ягайло]], кузен Вітовта, визнав його довічним правителем [[Велике князівство Литовське|Литовського князівства]]. У [[1393]] році Вітовт захопив [[Кам'янець-Подільський]]<ref>''Пламеницька О.'' Кам'янець- Подільський.&nbsp;— К. : Абрис, 2004.&nbsp;— С. 35.</ref>. Він ліквідував на території України найбільші удільні князівства&nbsp;— [[Волинське князівство|Волинське]], [[Київське князівство|Київське]], [[Сіверське князівство|Новгород-Сіверське]] та [[Подільське князівство|Подільське]] (у 1394<ref>''Михайловський В.'' [http://shron.chtyvo.org.ua/Mykhailovskyi_Vitalii/Pravlinnia_Koriatovychiv_na_Podilli_1340-vi__1394_rr_sotsialna_struktura_kniazivskoho_otochennia.pdf Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві&nbsp;— 1394): соціальна структура князівського оточення] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150612125806/http://shron.chtyvo.org.ua/Mykhailovskyi_Vitalii/Pravlinnia_Koriatovychiv_na_Podilli_1340-vi__1394_rr_sotsialna_struktura_kniazivskoho_otochennia.pdf |date=12 червня 2015 }} // Український історичний журнал.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— №&nbsp;5 (488) (вер.—жовт.).&nbsp;— С. 34.&nbsp;— ISSN 0130-5247.</ref>), створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а [[Західне Поділля]] змушений був передати Ягайлові.
За [[Острівська угода|Островською угодою 1392]] році польський король [[Владислав II Ягайло]], кузен Вітовта, визнав його довічним правителем [[Велике князівство Литовське|Литовського князівства]]. У [[1393]] році Вітовт захопив [[Кам'янець-Подільський]]<ref>''Пламеницька О.'' Кам'янець- Подільський.&nbsp;— К. : Абрис, 2004.&nbsp;— С. 35.</ref>. Він ліквідував на території України найбільші удільні князівства&nbsp;— [[Волинське князівство|Волинське]], [[Київське князівство|Київське]], [[Сіверське князівство|Новгород-Сіверське]] та [[Подільське князівство|Подільське]] (у 1394<ref>''Михайловський В.'' [http://shron.chtyvo.org.ua/Mykhailovskyi_Vitalii/Pravlinnia_Koriatovychiv_na_Podilli_1340-vi__1394_rr_sotsialna_struktura_kniazivskoho_otochennia.pdf Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві&nbsp;— 1394): соціальна структура князівського оточення] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150612125806/http://shron.chtyvo.org.ua/Mykhailovskyi_Vitalii/Pravlinnia_Koriatovychiv_na_Podilli_1340-vi__1394_rr_sotsialna_struktura_kniazivskoho_otochennia.pdf |date=12 червня 2015 }} // Український історичний журнал.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— №&nbsp;5 (488) (вер.—жовт.).&nbsp;— С. 34.&nbsp;— ISSN 0130-5247.</ref>), створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а [[Західне Поділля]] змушений був передати Ягайлові.


Вів тривалу боротьбу з [[татари|татарами]], намагаючись витіснити їх з [[Північне Причорномор'я|українського Причорномор'я]]. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до [[Чорне море|Чорного моря]]. Вітовт, виконуючи плани «великого княжіння на всій [[Київська Русь|руській землі]]», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (у [[Брацлав]]і, [[Черкаси|Черкасах]] та інших містах), закладає фортеці та морські порти у південних степах (кінець XIV&nbsp;— початок XV&nbsp;ст.; [[Замок Каравул|Каравул]] (на Дністрі), Чорне місто (Черн; на лівому березі [[Дністровський лиман|Дністровського лиману]]), [[Коцюбіїв]] (Кацібей, Качибей&nbsp;— на берегах Одеської затоки, між двох лиманів&nbsp;— [[Хаджибейський лиман|Хаджибейського (Кацибейського)]] і [[Куяльницький лиман|Куяльницького (Куганлык)]]; на місці сучасної Одеси), ряд військових поселень на Південному Бузі ([[Бужин]] (?) та [[Богопіль|Вітовтова переправа (міст)]] (→ [[Первомайськ (Миколаївська область)|Первомайськ]])) і нижньому Дніпрі ([[Очаків|Дашів]] та [[Берислав|Вітовтова Митниця]])); здійснює у [[1397]]-[[1398]] роках два переможних походи проти [[Золота Орда|Золотої Орди]].
Вів тривалу боротьбу з [[татари|татарами]], намагаючись витіснити їх з [[Північне Причорномор'я|українського Причорномор'я]]. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до [[Чорне море|Чорного моря]]. Вітовт, виконуючи плани «великого княжіння на всій [[Київська Русь|руській землі]]», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (у [[Брацлав]]і, [[Черкаси|Черкасах]] та інших містах), закладає фортеці та морські порти у південних степах (кінець XIV&nbsp;— початок XV&nbsp;століття; [[Замок Каравул|Каравул]] (на Дністрі), Чорне місто (Черн; на лівому березі [[Дністровський лиман|Дністровського лиману]]), [[Коцюбіїв]] (Кацібей, Качибей&nbsp;— на берегах Одеської затоки, між двох лиманів&nbsp;— [[Хаджибейський лиман|Хаджибейського (Кацибейського)]] і [[Куяльницький лиман|Куяльницького (Куганлик)]]; на місці сучасної Одеси), ряд військових поселень на Південному Бузі ([[Бужин]] та [[Богопіль|Вітовтова переправа (міст)]] ([[Первомайськ (Миколаївська область)|Первомайськ]])) і нижньому Дніпрі ([[Очаків|Дашів]] та [[Берислав|Вітовтова Митниця]])); здійснює у [[1397]]—[[1398]] роках два переможних походи проти [[Золота Орда|Золотої Орди]].


Збудував на приєднаних південних кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець: [[Очаків|Дашів]] (пізніше Очаків), [[Вознесенськ|Соколець]] (пізніше Вознесенськ), [[Рашків (Молдова)|Каравул]] (пізніше Рашків), [[Миколаїв|Виноградна Круча]] (Миколаїв), [[Коцюбіїв]] (пізніше Одеса).
Збудував на приєднаних південних кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець: [[Очаків|Дашів]] (пізніше Очаків), [[Вознесенськ|Соколець]] (пізніше Вознесенськ), [[Рашків (Молдова)|Каравул]] (пізніше Рашків), [[Миколаїв|Виноградна Круча]] (Миколаїв), [[Коцюбіїв]] (пізніше Одеса).


З [[1398]] року Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське.{{fact}}<ref>{{Cite book
З [[1398]] року Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське<ref>{{Cite book
|title=Нарис історії України. Том І
|title=Нарис історії України. Том І
|last=Дорошенко
|last=Дорошенко
Рядок 65: Рядок 65:
|language=українська
|language=українська
|isbn=5-7707-1419-0
|isbn=5-7707-1419-0
}}</ref>. Водночас було встановлено сюзеренітету Великого князівства Литовського над [[улус Курумиши|улусами Курумиши]] і [[улус Манкерман|Манкерман]] (південноруськими землями), що підтверджував особливий ярлик Тохтамиша, яким Золота Орда в його особі формально зрікалася прав власності на ці землі, поступаючись ними на користь Вітовта. Останній натомість зобов'язувався допомогти колишньому ханові поновити владу в Золотій Орді. Проте поразка литовсько-руських військ у [[Битва на Ворсклі|битві на річці Ворсклі 1399]] від золотоординського війська перекреслила мрії Вітовта про об'єднання в межах литовської держави всієї Русі-України. Після цієї поразки зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею. У [[1401]] році уклав з Ягайлом [[Віленсько-радомська унія|Віленсько-Радомську унію]], якою офіційно визнавався як «великий князь всіх земель литовських».<ref name="МГ78">''Грушевський М.'' Історія України-Руси…&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 178.</ref>
}}</ref>. Водночас було встановлено сюзеренітету Великого князівства Литовського над [[улус Курумиши|улусами Курумиши]] та [[улус Манкерман|Манкерман]] (південноруськими землями), що підтверджував особливий ярлик Тохтамиша, яким Золота Орда в його особі формально зрікалася прав власності на ці землі, поступаючись ними на користь Вітовта. Останній натомість зобов'язувався допомогти колишньому ханові поновити владу в Золотій Орді. Проте поразка литовсько-руських військ у [[Битва на Ворсклі|битві на річці Ворсклі (1399)]] від золотоординського війська перекреслила мрії Вітовта про об'єднання в межах литовської держави всієї Русі-України. Після цієї поразки зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею. У [[1401]] році уклав з Ягайлом [[Віленсько-радомська унія|Віленсько-Радомську унію]], якою офіційно визнавався як «великий князь всіх земель литовських»<ref name="МГ78">''Грушевський М.'' Історія України-Руси…&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 178.</ref>.


=== Великий князь Литовський (1401—1409) ===
=== Великий князь Литовський (1401—1409) ===
Протягом [[1406]]-[[1408]] років здійснив три походи у [[Велике князівство Московське|Московське князівство]], встановивши в 1408 році кордони між Литвою та Московією у верхів'ях ріки [[Ока (притока Волги)|Ока]] по річках [[Угра]], Росса та Бриня. [[Василь I Дмитрович|Василь I]] перестав підтримувати [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайла Ольгердовича]] та визнав приналежність до Великого князівства Литовського [[Смоленське князівство|Смоленської землі]] та [[Верховські князівства|Верховських князівств]].
Протягом [[1406]]—[[1408]] років здійснив три походи у [[Велике князівство Московське|Московське князівство]], встановивши в 1408 році кордони між Литвою та Московією у верхів'ях ріки [[Ока (притока Волги)|Ока]] по річках [[Угра]], Росса та Бриня. [[Василь I Дмитрович|Василь I]] перестав підтримувати [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайла Ольгердовича]] та визнав приналежність до Великого князівства Литовського [[Смоленське князівство|Смоленської землі]] та [[Верховські князівства|Верховських князівств]].


[[Угрський договір]] 1408 року затвердив панівне положення [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] у Східній Європі, що дозволило Вітовту посилити свою владу над [[Псковська вічова республіка|Псковом]] та [[Новгородська республіка|Новгородом]] і полегшило тривалу боротьбу з [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]] на заході. Дружина Василя I [[Софія Вітовтівна]] часто та довго бувала у князівстві, гостювала у свого батька. Після смерті Василя I ([[1425]]) Вітовт суттєво впливав на внутрішні справи [[Велике князівство Московське|Московського князівства]] і навіть став опікуном дев'ятирічного сина Василя I [[Василь II Темний|Василя II Темного]]. Мирні відносини між Литвою та [[Велике князівство Московське|Московією]] зберігалися до [[1492]] року.
[[Угрський договір]] 1408 року затвердив панівне положення [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] у Східній Європі, що дозволило Вітовту посилити свою владу над [[Псковська вічова республіка|Псковом]] та [[Новгородська республіка|Новгородом]] і полегшило тривалу боротьбу з [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]] на заході. Дружина Василя I, [[Софія Вітовтівна]], часто та довго бувала у князівстві, гостювала у свого батька. Після смерті Василя I ([[1425]]) Вітовт суттєво впливав на внутрішні справи [[Велике князівство Московське|Московського князівства]] і навіть став опікуном дев'ятирічного сина Василя I,&nbsp;— [[Василь II Темний|Василя II Темного]]. Мирні відносини між Литвою та [[Велике князівство Московське|Московією]] зберігалися до [[1492]] року.


=== Велика війна і Грюнвальдська битва (1409—1413) ===
=== Велика війна і Грюнвальдська битва (1409—1413) ===
У [[1409]] з Польщі надходила інформація, що Ягайло заявляв про передачу Вітовту Поділля взамін за поступки останнього у своїй політиці щодо німців.<ref name="МГ78" /> У 1410 Вітовт разом з [[Владислав II Ягайло|Ягайлом]] очолював польсько-литовсько-руські війська, які завдали поразки німецьким лицарям у [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]]. Вітовт сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, в тому числі й в Україні, [[магдебурзьке право]]. У [[1411]] році Ягайло передав йому Поділля, де до смерті Вітовта (1430) правили його старости<ref name="МГ78" /> (намісники).
У [[1409]] році з Польщі надходила інформація, що Ягайло заявляв про передачу Вітовту Поділля на заміну за поступки останнього у своїй політиці щодо німців<ref name="МГ78" />. У 1410 році Вітовт разом з [[Владислав II Ягайло|Ягайлом]] очолював польсько-литовсько-руські війська, які завдали поразки німецьким лицарям у [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]]. Вітовт сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, в тому числі й в Україні, [[магдебурзьке право]]. У [[1411]] році Ягайло передав йому Поділля, де до смерті Вітовта (1430) правили його старости<ref name="МГ78" /> (намісники).


У [[1413]] році уклав з Польщею [[Городельська унія|Городельську унію]], яка обмежувала права та привілеї української православної [[шляхта|шляхти]] у Великому князівстві Литовському.
У [[1413]] році уклав з Польщею [[Городельська унія|Городельську унію]], яка обмежувала права та привілеї української православної [[шляхта|шляхти]] у Великому князівстві Литовському.


=== Останні роки правління. Луцький з'їзд (1413—1430) ===
=== Останні роки правління. Луцький з'їзд (1413—1430) ===
[[15 листопада]] [[1415]] року за ініціативою Вітовта собор єпископів у Новгородку висвятив всупереч волі константинопольського патріарха митрополитом київським і литовським [[Григорій Цамблак|Григорія Цамблака]].
[[15 листопада]] [[1415]] року за ініціативою Вітовта собор єпископів у [[Новогрудок|Новгородку]] посвятив, всупереч волі константинопольського патріарха, [[Григорій Цамблак|Григорія Цамблака]] на [[Митрополит Київський і всієї України|митрополита Київського і всієї Русі]].


У підконтрольному Вітовту [[Луцьк]]у [[6 січня]] [[1429]] року розпочався 13-тижневий [[З'їзд європейських монархів у Луцьку|з'їзд європейських монархів]]. Була спроба Вітовта отримати королівську корону. У [[1430]] році імператор Священної Римської імперії [[Сигізмунд Люксембург]] проголосив його королем «Литовського королівства». На [[29 вересня]] [[1430]] року було призначено церемонію коронації Вітовта, запрошено чимало гостей. Але освячена корону, надіслану Сигизмундом до Вітовта, перехопила польська шляхта<ref>{{ЕУ}}З. Ч.с.432</ref>.
У підконтрольному Вітовту [[Луцьк]]у [[6 січня]] [[1429]] року розпочався 13-тижневий [[З'їзд європейських монархів у Луцьку|з'їзд європейських монархів]]. Була спроба Вітовта отримати королівську корону. У [[1430]] році імператор Священної Римської імперії [[Сигізмунд Люксембург]] проголосив його королем «Литовського королівства». На [[29 вересня]] 1430 року було призначено церемонію коронації Вітовта, запрошено чимало гостей. Але освячена корону, надіслану Сигізмундом до Вітовта, перехопила польська шляхта<ref>{{ЕУ}}З. Ч.с.432</ref>.


Невдовзі, [[27 жовтня]] [[1430]] року, Вітовт помер, так і не будучи коронованим як король.
Невдовзі, [[27 жовтня]] 1430 року, Вітовт помер, так і не бувши коронованим як король.


== Членство в Ордені Дракона ==
== Цікаві факти ==
Вітовт входив у число 24 лицарів ''[[Орден Дракона|Ордена Дракона]]'' разом з [[Владислав II Ягайло|Владиславом II Ягайлом]], [[Влад II Дракул|Владом ІІ Дракулом]] і іншими європейськими монархами.<ref>{{Cite web |url=http://www.rodoslovlje.com/medieval_serbia/eng/history-dragon.htm |title=Архівована копія |accessdate=9 листопада 2011 |archive-date=27 вересня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110927185200/http://www.rodoslovlje.com/medieval_serbia/eng/history-dragon.htm }}</ref>.
Вітовт входив у число 24-х лицарів [[Орден Дракона|Ордена Дракона]] разом з [[Владислав II Ягайло|Владиславом II Ягайлом]], [[Влад II Дракул|Владом II Дракулою]] і іншими європейськими монархами<ref>{{Cite web |url=http://www.rodoslovlje.com/medieval_serbia/eng/history-dragon.htm |title=Архівована копія |accessdate=9 листопада 2011 |archive-date=27 вересня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110927185200/http://www.rodoslovlje.com/medieval_serbia/eng/history-dragon.htm }}</ref>.


== Титули ==
== Титули ==
[[Файл:Witold Duke of Lithuania seal.PNG|250px|міні|Велика печатка Вітовта 1407&nbsp;р. з гербами Литви ([[Погоня (герб)|погоня]]), Троків (піхотинець), Жмуді (ведмідь) і Русі ([[герб Волині|хрест]]).]]
[[Файл:Witold Duke of Lithuania seal.PNG|250px|міні|Велика печатка Вітовта з гербами Литви ([[Погоня (герб)|погоня]]), Троків (піхотинець), Жмуді (ведмідь) і Русі ([[герб Волині|хрест]]), 1407 рік]]
[[Файл:Vitaŭt_Vialiki,_Pahonia._Вітаўт_Вялікі,_Пагоня_(K._Kielisiński,_1404,_1842).jpg|250px|міні|Велика печатка Вітовта 1404&nbsp;р.]]
[[Файл:Vitaŭt_Vialiki,_Pahonia._Вітаўт_Вялікі,_Пагоня_(K._Kielisiński,_1404,_1842).jpg|250px|міні|Велика печатка Вітовта, 1404 рік]]
* 1387: {{lang-la|Nos Alexander alias Witoldus, Dei Gracia, dux brestensis et haradiensis etc}} (Ми, Олександр, або Вітовт, милістю Божою, [[князь]] [[Берестейське князівство|Берестейський]] і [[Городенське князівство|Городенський]])<ref>''Codex epistolaris Vitoldi'', No. XXXV, p. 132.</ref>
* 1387: {{lang-la|Nos Alexander alias Witoldus, Dei Gracia, dux brestensis et haradiensis etc}} (Ми, Олександр, або Вітовт, милістю Божою, [[князь]] [[Берестейське князівство|Берестейський]] і [[Городенське князівство|Городенський]])<ref>''Codex epistolaris Vitoldi'', No. XXXV, p. 132.</ref>
* 1388, липень: {{lang-rus|Мы Александръ, або Витовтъ, зъ Божей ласки [[Список великих князів литовських|великій князь Литовскій]], и [[Дідич|дѣдичь]] Городенскій, Берестейскій, Дорогицкій, [[Луцьке князівство|Луцкій]], [[Волинське князівство|Влодимерскій]] и иншихъ}}<ref name="Пещак">Пещак, М. М. ''Грамоти XIV ст''. Київ Наукова думка, 1974. С. 85, документ №&nbsp;45 [http://litopys.org.ua/gramxiv/grb04.htm#page85] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191127135503/http://litopys.org.ua/gramxiv/grb04.htm#page85 |date=27 листопада 2019 }}.</ref>
* 1388, липень: {{lang-rus|Мы Александръ, або Витовтъ, зъ Божей ласки [[Список великих князів литовських|великій князь Литовскій]], и [[Дідич|дѣдичь]] Городенскій, Берестейскій, Дорогицкій, [[Луцьке князівство|Луцкій]], [[Волинське князівство|Влодимерскій]] и иншихъ}}<ref name="Пещак">Пещак, М. М. ''Грамоти XIV ст''. Київ Наукова думка, 1974. С. 85, документ №&nbsp;45 [http://litopys.org.ua/gramxiv/grb04.htm#page85] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191127135503/http://litopys.org.ua/gramxiv/grb04.htm#page85|date=27 листопада 2019}}.</ref>
* 1392: {{lang-la|Witowdus dei gratia dux Lithuanie, dominus trocensis luczensis etc}} (Вітовт, милістю Божою, князь Литви, [[господар]] [[Троцьке князівство|Троцький]], Луцький та інших)<ref>Biblioteka Książąt Czartoryskich w Krakowie, Zbiór dokumentów pergaminowych, No. 223. Цитата за: Rogulski, Jakub. Titles, Seals and Coats of Arms as Symbols of Power and Importance of Lithuanian Dukes Before the Union of Lublin // ''Zapiski Historyczne. Poświęcone Historii Pomorza i Krajów Bałtyckich'', 2017. T. LXXXII, p. 102.</ref>
* 1392: {{lang-la|Witowdus dei gratia dux Lithuanie, dominus trocensis luczensis etc}} (Вітовт, милістю Божою, князь Литви, [[господар]] [[Троцьке князівство|Троцький]], Луцький та інших)<ref>Biblioteka Książąt Czartoryskich w Krakowie, Zbiór dokumentów pergaminowych, No. 223. Цитата за: Rogulski, Jakub. Titles, Seals and Coats of Arms as Symbols of Power and Importance of Lithuanian Dukes Before the Union of Lublin // ''Zapiski Historyczne. Poświęcone Historii Pomorza i Krajów Bałtyckich'', 2017. T. LXXXII, p. 102.</ref>
* 1396: {{lang-la|Nos Allexander alias Wytawdus Supremus dux Littovie}}<ref>Voigt, Johannes. ''Codex Diplomaticus Prussicus. Urkundensammlung zur älteren Geschichte Preußens''. Osnabrück : 1965 (1853). Vol. 5, p. 114, Doc. № XC.</ref> (Ми, Олександр, або Вітовт, верховний князь Литви)
* 1396: {{lang-la|Nos Allexander alias Wytawdus Supremus dux Littovie}}<ref>Voigt, Johannes. ''Codex Diplomaticus Prussicus. Urkundensammlung zur älteren Geschichte Preußens''. Osnabrück : 1965 (1853). Vol. 5, p. 114, Doc. № XC.</ref> (Ми, Олександр, або Вітовт, верховний князь Литви)
Рядок 100: Рядок 100:
* Дід: [[Гедимін]]
* Дід: [[Гедимін]]
* Батько: [[Кейстут]]
* Батько: [[Кейстут]]
* Мати: [[Бірута (дружина Кейстута)|Бірута]]
* Мати: [[Бірута (княгиня)|Бірута]]
* Дядько: [[Ольгерд]]
* Дядько: [[Ольгерд]]
* Кузен: [[Владислав II Ягайло]]
* Кузен: [[Владислав II Ягайло]]
Рядок 106: Рядок 106:
* 2-га дружина: [[Анна Святославна]]<ref>Łowmiański H. Anna (†1418) // [[Польський біографічний словник|Polski Słownik Biograficzny]].&nbsp;— Kraków&nbsp;: Polska Akademia Umiejętności&nbsp;— Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.&nbsp;— T. 1.&nbsp;— S. 122.&nbsp;— Reprint. Kraków&nbsp;: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989.&nbsp;— ISBN 83-04-03484-0. {{ref-pl}}</ref>
* 2-га дружина: [[Анна Святославна]]<ref>Łowmiański H. Anna (†1418) // [[Польський біографічний словник|Polski Słownik Biograficzny]].&nbsp;— Kraków&nbsp;: Polska Akademia Umiejętności&nbsp;— Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.&nbsp;— T. 1.&nbsp;— S. 122.&nbsp;— Reprint. Kraków&nbsp;: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989.&nbsp;— ISBN 83-04-03484-0. {{ref-pl}}</ref>
** Донька: [[Софія Вітовтівна]], дружина московського князя [[Василь I Дмитрович|Василя I]]
** Донька: [[Софія Вітовтівна]], дружина московського князя [[Василь I Дмитрович|Василя I]]
* 3-тя дружина: [[Уляна Іванівна Гольшанська]]
* 3-тя дружина: [[Гольшанська Юліана Іванівна|Юліана Іванівна Гольшанська]]


== Вшанування Пам'яті ==
== Вшанування пам'яті ==
На честь великого князя Вітовта названо чимало об'єктів у [[Литва|Литві]], [[Білорусь|Білорусі,]] [[Польща|Польщі]]. Його ім'я носить університет в литовському місті [[Каунас]]. Пам'ятники Вітовту встановлені у Каунасі, Кернаві, [[Вільнюс]]і, Сянеї-Тракаї, Бірштонасі, Бятигалі, Пярлое, Велюоні й багатьох інших містах Литви, а також у білоруському [[Гродно]]. Скульптурне зображення Вітовта також є частиною монументу [[Тисячоліття Росії (пам'ятник)|«Тисячоліття Росії»]] в [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]] та пам'ятника «Грюнвальд» у [[Краків|Кракові]].
На честь великого князя Вітовта названо чимало об'єктів у [[Литва|Литві]], [[Польща|Польщі]], [[Україна|Україні]]. Його ім'я носить [[Університет Вітовта Великого|університет]] в литовському місті [[Каунас]]. Пам'ятники Вітовту встановлені у [[Каунас]]і, [[Вільнюс]]і, Сянеї-Тракаї, [[Бірштонас]]і, Пярлое, Велюоні й багатьох інших містах Литви, а також у білоруському [[Гродно|Гродні]]. Скульптурне зображення Вітовта також є частиною пам'ятника «Грюнвальд» у [[Краків|Кракові]].


У місті [[Каунас]] є [[Костел Вітовта|Костел Вітовта Великого]].
⚫
Під мурами Луцького замку розташований історичний ресторан «Корона Вітовта», названий в пам'ять з'їзду монархів і княжого бенкету 1429 року.


⚫
Під мурами Луцького замку розташований історичний ресторан «Корона Вітовта», названий в пам'ять з'їзду монархів і княжого бенкету 1429 року. На графічних картинах (досить часто монументальних) луцького художника Олександра Дишка на тему історії Луцька та Волині зображено князя Вітовта з військом.
На честь князя названий білоруський [[тролейбус]] [[БКМ-420|АКСМ-420]].


З ініціативи Київського еколого-культурного центру один з вікових дубів у Голосіївському лісі біля НУБіП м.&nbsp;Києва був названий ім'ям князя Вітовта.
З ініціативи [[Київський еколого-культурний центр|Київського еколого-культурного центру]] один з вікових дубів у [[Голосіївський ліс|Голосіївському лісі]] біля [[Національний університет біоресурсів і природокористування України|НУБіП]] міста Києва був названий ім'ям князя Вітовта.


З [[23 серпня]] [[2020]] року почесне найменування «імені Великого князя Вітовта» носить [[40-ва окрема артилерійська бригада (Україна)|40-ва окрема артилерійська бригада Сухопутних військ Збройних Сил України]]<ref>{{Cite web |url=https://www.president.gov.ua/documents/3432020-34773 |title=Указ Президента України № 343/2020 «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Сухопутних військ Збройних Сил України». |accessdate=23 жовтня 2020 |archive-date=22 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201022071521/https://www.president.gov.ua/documents/3432020-34773 }}</ref>
З [[23 серпня]] [[2020]] року почесне найменування «імені Великого князя Вітовта» носить [[40-ва окрема артилерійська бригада (Україна)|40-ва окрема артилерійська бригада Сухопутних військ Збройних Сил України]]<ref>{{Cite web |url=https://www.president.gov.ua/documents/3432020-34773 |title=Указ Президента України № 343/2020 «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Сухопутних військ Збройних Сил України». |accessdate=23 жовтня 2020 |archive-date=22 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201022071521/https://www.president.gov.ua/documents/3432020-34773 }}</ref>.

Вулиця Вітовта (Vytauto gatvė) є у литовських містах [[Алітус]], [[Вільнюс]], [[Клайпеда]], [[Паланга]], [[Паневежис]], [[Тракай]], [[Укмерге]] та [[Шяуляй]]

У місті [[Дніпро (місто)|Дніпро]] вулицю Романовського перейменували на [[Вулиця Князя Вітовта (Дніпро)|вулицю Князя Вітовта]].<ref>{{Cite web|title=Вулиці 128-ї Бригади Тероборони і Попаснянська: у Дніпрі дерусифікували ще майже пів сотні топонімів - Дніпровська міська рада|url=https://dniprorada.gov.ua/uk/articles/item/59276/vulici-128-i-brigadi-teroboroni-i-popasnyanska-u-dnipri-derusifikuvali-sche-majzhe-piv-sotni-toponimiv|website=dniprorada.gov.ua|accessdate=2023-10-01|language=uk}}</ref>

У місті [[Кременчук]] провулок Правди перейменували на провулок Князя Вітовта.<ref>{{Cite web|url=https://kremen.gov.ua/index.php?view=single-news&news-id=31896|title=У КРЕМЕНЧУЦІ У МЕЖАХ ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ ЗМІНЕНО НАЗВИ ЩЕ 12 ОБ’ЄКТІВ ТОПОНІМІЇ|url-status=dead}}</ref>

18 квітня 2024 року у місті [[Каховка]] вулицю Невського перейменували на вулицю Князя Вітовта.<ref>{{Cite web|url=https://investigator.org.ua/ua/news-2/pivden/266018/|title=У Каховській громаді на Херсонщині перейменували 56 вулиць і провулків|last=Александр|date=2024-04-18|website=Центр журналістських розслідувань|language=uk|access-date=2024-04-18}}</ref>

У селі [[Тягинка]] Херсонської області вулицю 1 Травня перейменували на вулицю Князя Вітовта.<ref>{{Cite web|url=https://beryslav.rayon.in.ua/news/708143-v-seli-tyaginka-zyavilasya-vulitsya-knyazya-vitovta|title=В селі Тягинка з’явилася вулиця Князя Вітовта|date=2024-05-24|website=beryslav.rayon.in.ua|language=uk|access-date=2024-05-24}}</ref>


== Галерея ==
== Галерея ==
<gallery>
<gallery>
Зображення:Edict_of_Vytautas_the_Great._Issued_1410-_02-16.jpg|Едикт Вітовта, [[1410]]
Файл:Edict of Vytautas the Great. Issued 1410- 02-16.jpg|Едикт Вітовта, 1410 рік
Зображення:Vitaŭt Vialiki, Kalumny. Вітаўт Вялікі, Калюмны (1555).jpg|Вітовт. 1555
Файл:Vitaŭt Vialiki, Kalumny. Вітаўт Вялікі, Калюмны (1555).jpg|Вітовт, 1555 рік
⚫
Файл:Vytautas dydysis.jpg|Вітовт (фрагмент [[Битва під Грюнвальдом (картина Яна Матейка)|картини «Битва під Грюнвальдом»]]), [[Ян Матейко]]
Зображення:Perloja-Vytautas-01.jpg|Пам'ятник Вітовту. {{lang-lt|Perloja}}, [[Литва]]
Файл:Vytautas the Great Monument .jpg|Пам'ятник Вітовту Великому у місті [[Каунас]]
⚫
Зображення:Vytautas dydysis.jpg|Вітовт (фрагмент картини ''Битва під Грюнвальдом''), [[Ян Матейко]]
</gallery>
</gallery>

== Див. також ==
* [[Вітовтова вежа]]
* [[Вітовтова дорога]]
* [[Вітовтова Митниця]]


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 148: Рядок 163:
* Prochaska A. [http://archive.org/details/ostatnielatawito00proc Ostatnie lata Witolda: Studyum z dziejów intrygi dyplomatycznej]. Warszawa, 1882.
* Prochaska A. [http://archive.org/details/ostatnielatawito00proc Ostatnie lata Witolda: Studyum z dziejów intrygi dyplomatycznej]. Warszawa, 1882.
* [[Антоній Прохаска|Prochaska A.]] ''Dzieje Witolda wielkiego księcia Litwy''. Wilno, 1914.
* [[Антоній Прохаска|Prochaska A.]] ''Dzieje Witolda wielkiego księcia Litwy''. Wilno, 1914.
* Грушевський М. Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV—V.&nbsp;— К., 1993—1995.
* Грушевський М. Історія України-Руси. Т. IV—V.&nbsp; К., 1993—1995.
* Греков И.&nbsp;Б.&nbsp;Восточная Европа и упадок Золотой Орды.&nbsp;— Москва, 1975.
* Греков И.&nbsp;Б.&nbsp;Очерки по истории международных отношений Восточной Европы XIV—XVI&nbsp;вв.&nbsp;— Москва, 1963.
* Чаропко В. К. ''Великий князь Витовт''. Минск: ФУАинформ, 2010. [http://www.e-reading.biz/bookreader.php/1020852/Cherepko_-_Velikiy_knyaz_Vitovt.html] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131030012721/http://www.e-reading.biz/bookreader.php/1020852/Cherepko_-_Velikiy_knyaz_Vitovt.html |date=30 жовтня 2013 }}
* Чаропко В. К. ''Великий князь Витовт''. Минск: ФУАинформ, 2010. [http://www.e-reading.biz/bookreader.php/1020852/Cherepko_-_Velikiy_knyaz_Vitovt.html] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131030012721/http://www.e-reading.biz/bookreader.php/1020852/Cherepko_-_Velikiy_knyaz_Vitovt.html |date=30 жовтня 2013 }}


=== Статті ===
=== Статті ===
* Wasilewski T. Daty urodzin Jagiełły i Witolda: Przyczynki do geneałogii Gedyminowiczów // ''Przegłąd Wschodni'' 1991.&nbsp;— t. 1, z. 1.
* Wasilewski T. Daty urodzin Jagiełły i Witolda: Przyczynki do geneałogii Gedyminowiczów // ''Przegłąd Wschodni'' 1991.&nbsp;— t. 1, z. 1.
* [[Михайловський Віталій Миколайович|Михайловський В]]. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411—1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя.&nbsp;— Київ&nbsp;— Львів, 2004.&nbsp;— T.&nbsp;2.&nbsp;— С.&nbsp;110—128.
* [[Михайловський Віталій Миколайович|Михайловський В]]. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411—1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. Київ-Львів, 2004. T.&nbsp;2. С.&nbsp;110-128.
* Терещенко Ю. Великий князь литовський Вітовт&nbsp;— речник зміцнення Литовсько-Руської держави (Ч.1.): https://m.day.kyiv.ua/article/istoriya-i-ya/velykyy-knyaz-lytovskyy-vitovt-rechnyk-zmitsnennya-lytovsko-ruskoyi-derzhavy
* Терещенко Ю. Великий князь литовський Вітовт (Ч.2.): https://day.kyiv.ua/article/istoriya-i-ya/velykyy-knyaz-lytovskyy-vitovt
* РЕІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА&nbsp; В ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ МИСТЕЦЬКОГО ОБ'ЄДНАННЯ «КУЛЯ»: http://www.aphn-journal.in.ua/archive/48_2022/part_1/9.pdf
* Художній музей&nbsp;— до з'їзду європейських монархів у Луцьку: https://www.volyn.com.ua/news/122009-khudozhnii-muzei-do-z-izdu-ievropeiskykh-monarkhiv-u-lutsku


=== Словники ===
=== Словники ===
* [[Шабульдо Фелікс Михайлович|Шабульдо Ф. М.]] [http://www.history.org.ua/?termin=Vitovt Вітовт (Вітаутас)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131023115517/http://history.org.ua/?termin=Vitovt |date=23 жовтня 2013 }} // {{ЕІУ|1|580—581}}
* [[Шабульдо Фелікс Михайлович|Шабульдо Ф. М.]] [http://www.history.org.ua/?termin=Vitovt Вітовт (Вітаутас)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131023115517/http://history.org.ua/?termin=Vitovt |date=23 жовтня 2013 }} // {{ЕІУ|1|580—581}}
* Витовт // {{ЕУ}}&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 261—262.
* Витовт // {{ЕУ}}&nbsp;Т. 1. С. 261—262.
* Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— Луцьк&nbsp;: Вежа, 2000.
* Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— Луцьк&nbsp;: Вежа, 2000.
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090410032820/http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm |date=10 квітня 2009 }} / За ред. І.&nbsp;Підкови та Р.&nbsp;Шуста.&nbsp;— К.: Генеза, 1993.
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090410032820/http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm |date=10 квітня 2009 }} / За ред. І.&nbsp;Підкови та Р.&nbsp;Шуста.&nbsp;— К.: Генеза, 1993.
Рядок 177: Рядок 194:
[[Категорія:Учасники Грюнвальдської битви]]
[[Категорія:Учасники Грюнвальдської битви]]
[[Категорія:Православні, які стали католиками]]
[[Категорія:Православні, які стали католиками]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Кейстутовичі]]
[[Категорія:Кейстутовичі]]
[[Категорія:Національні герої]]
[[Категорія:Національні герої]]
[[Категорія:Правителі Європи XIV століття]]
[[Категорія:Правителі Європи XV століття]]
[[Категорія:Учасники Великої війни (1409—1411)]]

Поточна версія на 08:21, 18 серпня 2024

Вітовт
Великий князь Литовський
1392 — 1430
Попередник: Ягайло
Наступник: Свидригайло
 
Народження: 1350[1]
Senieji Trakaid, Тракайський район, Литва
Смерть: 27 жовтня 1430
Вільнюс, Велике князівство Литовське
Поховання: Собор святих Станіслава і Владислава (Вільнюс)
Релігія: християнство і язичництво
Рід: Гедиміновичі
Батько: Кейстут[1][2][3]
Мати: Бірута[1]
Шлюб: Анна Литовська[3], Юліана Іванівна Гольшанська[4] і Q130326456?[5]
Діти: Софія Вітовтівна[3]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ві́товт, або Вито́вт (лит. Vytautas Didysis; 1350(1350) — 27 жовтня 1430[6]) — великий князь литовський, руський і жемайтський (1392—1430)[6], князь городенський (1370—1382, 1383—1430)[6]; князь луцький (1387—1430), титулярний король гуситів у 1422—1427 (обраний на Чаславському сеймі 1422 року). Представник литовської династії Гедиміновичів. Син великого литовського князя і троцького володаря Кейстута, онук Гедиміна[6]. Небіж великого князя литовського Ольгерда, двоюрідний брат польського короля Ягайла. Охрещений тричі: за католицьким (1382), православним (1384) і знову католицьким (1386) обрядами[6].

Упродовж перших десяти років князювання в Городно воював із литовськими князями і Ягайлом за батьківський спадок. Після Кревської унії (1385) очолив рух за політичну самостійність Великого князівства Литовського[6]. Став його правителем за компромісною Острівською угодою (1392). Перетворив Литву на найбільшу державу пізньосередньовічної Європи[6]. Проявив себе сміливим і жорстким реформатором[6]: вдався до централізації управління, зміцнив боярство, розвинув торгівлю й міщанський стан, створив литовську грошову систему, сприяв заселенню й освоєнню українських земель[6]. У зовнішній політиці маневрував між Польщею, Тевтонським орденом, Московією, Золотою Ордою і Римом. Здійснив успішні походи на ординську Донщину, Приазов'я і Крим (1397), а також на чорноморське узбережжя біля гирл Дніпра і Південного Бугу (1398). Добився від хана Тохтамиша визнання прав на володіння українським степом (1398). Зазнав розгромної поразки на Ворсклі (1399), внаслідок чого потрапив під залежність від Польщі. Протидіяв Московії на сході, продовжуючи політику об'єднання руських земель: приєднав Смоленськ (1404) і Верховські князівства, поширив свій вплив на Рязань, Псков і Новгород[6]. Брав участь у переможній Грюнвальдській битві (1410) проти Ордену. Уклав із Ягайлом Городельську унію (1413), яка задекларувала повторне об'єднання Польщі й Литви[6]. Підтримував зв'язки із чеськими гуситами, надаючи їм допомогу[6]. Був одним з ініціаторів церковної унії між католиками та православними (1418)[6]. Безрезультатно намагався стати королем Литви (1398, 1429)[6]. Помер у Троках, так і не завершивши більшості важливих починань. У литовській історичній традиції сприймається як національний герой. Прізвисько — Вели́кий (лит. Didysis, за найбільше розширення Литви).

Імена

[ред. | ред. код]
  • Ві́товт (ст.-укр. Витовтъ[7], біл. Вітаўт) — староруський (український, білоруський) варіант литовського імені.
  • Ві́товт Вели́кий (лит. Vytautas Didysis, пол. Witold Wielki) — з прізвиськом.
  • Ві́товт Кейсту́тович — по батькові, за традицією іменування руських князів.
  • Вітольд, або Вітальд (пол. Witold, лат. Wytawdus, ст.-укр. Витолдъ, Витольтъ[7]) — польський, латинський й альтернативний староруський записи литовського імені.
  • Олекса́ндр (ст.-укр. Александръ; лат. Allexander) — хрещене ім'я після хрещення[6]; вживалося в міжнародній документації як перше ім'я великого князя.
  • Ві́гант — хрещене ім'я після католицького хрещення[6].
  • Витовт — український варіант імені.
  • Віта́утас (лит. Vytautas) — литовське язичницьке ім'я[6].

Біографія

[ред. | ред. код]

Дитинство і молоді роки

[ред. | ред. код]

Народився Вітовт близько 1350 року. Точна дата його народження невідома. Хроніст Конрад Бітшин при описі битви під Рудовою (1370) згадував, що Вітовту, який брав участь у битві, було 20 років. За Кромером, в 1430 році Вітовту було 80[8]. Батько Вітовта Кейстут і його дядько Ольгерд правили спільно і не боролися за владу у Великому князівстві Литовському. Ольгерд був великим князем і займався східними та південними справами, Кейстут вів запеклу боротьбу з поляками, угорцями та тевтонськими лицарями на північному заході. Матір'ю Вітовта була друга дружина Кейстута, язичницька жриця, Бірута.

Перші відомості про Вітовта у джерелах належать до кінця 1360-х років. У 1368 і 1372 роках він брав участь у походах Ольгерда на Москву. У 1374 році отримав у володіння Гродненське князівство. У 1376 році вже як князь гродненський брав участь у поході на Польщу. Від 1377 року робив самостійні походи в землі Тевтонського ордена.

Після смерті Ольгерда в 1377 році Кейстут визнав його старшого сина від другого шлюбу, Ягайла великим князем литовським і продовжив традиційну для себе війну з хрестоносцями.

Проте, Ягайло побоювався свого впливового дядька, до того ж проти Кейстута його налаштовували мати — Уляна Тверська і швагер Войдила.

У лютому 1380 року Ягайло без узгодження з Кейстутом уклав п'ятимісячне перемир'я з Лівонським орденом для захисту своїх спадкових земель у Литві, а також Полоцька, тільки що забраного у свого брата і суперника, Андрія.

31 травня 1380 року Ягайло і великий магістр Тевтонського ордена Вінріх фон Кніпроде уклали таємний договір, поставивши тим самим під удар хрестоносців землі Кейстута, на які дія договору не поширювалася.

Боротьба за владу у Великому князівстві Литовському

[ред. | ред. код]

У лютому 1381 року хрестоносці вдерлися в землі Кейстута і рушили в напрямку Трок. Був зруйнований Новий Городок і взято в полон близько 3000 осіб. Комтур Оструди, Гюнтер Гоенштейн повідомив Кейстута про укладення Довидішковського договору, після чого Кейстут вирішив розпочати війну з Ягайлом. В кінці 1381 року він на чолі війська вирушив до Пруссії, але по дорозі різко повернув на Вільно. Незадоволений рішенням батька Вітовт відбув в Дорогочин і Гродно. Кейстут з легкістю взяв Вільно та полонив самого Ягайла. Крім того, він виявив секретний договір з Орденом, яким зміг довести Вітовту плани Ягайла.

Під час переговорів з Ягайлом у Вільні, Вітовта разом з Кейстутом схопили й помістили в Кревський замок. У замку Кейстута задушили, однак Вітовту за допомогою дружини Анни Святославни вдалося втекти.

В ході боротьби з двоюрідним братом Вітовт був змушений двічі бігти у володіння Тевтонського ордена (1382—1384, 1389—1392) а також передати хрестоносцям Жемайтію. Через Берестя і Мазовію Вітовт прибув до Пруссії, де 21 жовтня 1383 року прийняв католицтво та ім'я Віганд. Проте невдовзі, після повернення на батьківщину в 1384 році перейшов у православ'я й отримав ім'я Олександр, проте пізніше повернувся в католицтво, зберігши православне ім'я.

У 1384 році він отримав назад частину спадщини свого батька.

Після унії Великого князівства Литовського з Польщею в 1385 році Вітовт очолив опозиційно налаштоване щодо унії угруповання феодалів ВКЛ. Боровся за незалежність князівства від Польщі й домагався від польського короля Ягайла визнання за собою (на правах намісника) Великого князівства Литовського. За допомогою лицарів Лівонського ордену протягом війни (1389—1392) намагався скинути заступника Ягайла на литовському престолі — свого двоюрідного брата Скиргайло і почати управляти державою незалежно від польського короля.

В результаті цієї боротьби між ним і Ягайло в 1392 році було укладено компромісну Островську угоду, згідно з якою була визнана фактична верховна влада Вітовта в ВКЛ, але Ягайло де-юре зберігав титул великого князя литовського.

Централізаторська політика. Битва на Ворсклі

[ред. | ред. код]

За Островською угодою 1392 році польський король Владислав II Ягайло, кузен Вітовта, визнав його довічним правителем Литовського князівства. У 1393 році Вітовт захопив Кам'янець-Подільський[9]. Він ліквідував на території України найбільші удільні князівства — Волинське, Київське, Новгород-Сіверське та Подільське (у 1394[10]), створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Західне Поділля змушений був передати Ягайлові.

Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з українського Причорномор'я. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря. Вітовт, виконуючи плани «великого княжіння на всій руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (у Брацлаві, Черкасах та інших містах), закладає фортеці та морські порти у південних степах (кінець XIV — початок XV століття; Каравул (на Дністрі), Чорне місто (Черн; на лівому березі Дністровського лиману), Коцюбіїв (Кацібей, Качибей — на берегах Одеської затоки, між двох лиманів — Хаджибейського (Кацибейського) і Куяльницького (Куганлик); на місці сучасної Одеси), ряд військових поселень на Південному Бузі (Бужин та Вітовтова переправа (міст) (Первомайськ)) і нижньому Дніпрі (Дашів та Вітовтова Митниця)); здійснює у 1397—1398 роках два переможних походи проти Золотої Орди.

Збудував на приєднаних південних кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець: Дашів (пізніше Очаків), Соколець (пізніше Вознесенськ), Каравул (пізніше Рашків), Виноградна Круча (Миколаїв), Коцюбіїв (пізніше Одеса).

З 1398 року Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське[11]. Водночас було встановлено сюзеренітету Великого князівства Литовського над улусами Курумиши та Манкерман (південноруськими землями), що підтверджував особливий ярлик Тохтамиша, яким Золота Орда в його особі формально зрікалася прав власності на ці землі, поступаючись ними на користь Вітовта. Останній натомість зобов'язувався допомогти колишньому ханові поновити владу в Золотій Орді. Проте поразка литовсько-руських військ у битві на річці Ворсклі (1399) від золотоординського війська перекреслила мрії Вітовта про об'єднання в межах литовської держави всієї Русі-України. Після цієї поразки зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею. У 1401 році уклав з Ягайлом Віленсько-Радомську унію, якою офіційно визнавався як «великий князь всіх земель литовських»[12].

Великий князь Литовський (1401—1409)

[ред. | ред. код]

Протягом 1406—1408 років здійснив три походи у Московське князівство, встановивши в 1408 році кордони між Литвою та Московією у верхів'ях ріки Ока по річках Угра, Росса та Бриня. Василь I перестав підтримувати Свидригайла Ольгердовича та визнав приналежність до Великого князівства Литовського Смоленської землі та Верховських князівств.

Угрський договір 1408 року затвердив панівне положення Великого князівства Литовського у Східній Європі, що дозволило Вітовту посилити свою владу над Псковом та Новгородом і полегшило тривалу боротьбу з Тевтонським орденом на заході. Дружина Василя I, Софія Вітовтівна, часто та довго бувала у князівстві, гостювала у свого батька. Після смерті Василя I (1425) Вітовт суттєво впливав на внутрішні справи Московського князівства і навіть став опікуном дев'ятирічного сина Василя I, — Василя II Темного. Мирні відносини між Литвою та Московією зберігалися до 1492 року.

Велика війна і Грюнвальдська битва (1409—1413)

[ред. | ред. код]

У 1409 році з Польщі надходила інформація, що Ягайло заявляв про передачу Вітовту Поділля на заміну за поступки останнього у своїй політиці щодо німців[12]. У 1410 році Вітовт разом з Ягайлом очолював польсько-литовсько-руські війська, які завдали поразки німецьким лицарям у Грюнвальдській битві. Вітовт сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, в тому числі й в Україні, магдебурзьке право. У 1411 році Ягайло передав йому Поділля, де до смерті Вітовта (1430) правили його старости[12] (намісники).

У 1413 році уклав з Польщею Городельську унію, яка обмежувала права та привілеї української православної шляхти у Великому князівстві Литовському.

Останні роки правління. Луцький з'їзд (1413—1430)

[ред. | ред. код]

15 листопада 1415 року за ініціативою Вітовта собор єпископів у Новгородку посвятив, всупереч волі константинопольського патріарха, Григорія Цамблака на митрополита Київського і всієї Русі.

У підконтрольному Вітовту Луцьку 6 січня 1429 року розпочався 13-тижневий з'їзд європейських монархів. Була спроба Вітовта отримати королівську корону. У 1430 році імператор Священної Римської імперії Сигізмунд Люксембург проголосив його королем «Литовського королівства». На 29 вересня 1430 року було призначено церемонію коронації Вітовта, запрошено чимало гостей. Але освячена корону, надіслану Сигізмундом до Вітовта, перехопила польська шляхта[13].

Невдовзі, 27 жовтня 1430 року, Вітовт помер, так і не бувши коронованим як король.

Членство в Ордені Дракона

[ред. | ред. код]

Вітовт входив у число 24-х лицарів Ордена Дракона разом з Владиславом II Ягайлом, Владом II Дракулою і іншими європейськими монархами[14].

Титули

[ред. | ред. код]
Велика печатка Вітовта з гербами Литви (погоня), Троків (піхотинець), Жмуді (ведмідь) і Русі (хрест), 1407 рік
Велика печатка Вітовта, 1404 рік

Сім'я

[ред. | ред. код]
Докладніше: Гедиміновичі

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

На честь великого князя Вітовта названо чимало об'єктів у Литві, Польщі, Україні. Його ім'я носить університет в литовському місті Каунас. Пам'ятники Вітовту встановлені у Каунасі, Вільнюсі, Сянеї-Тракаї, Бірштонасі, Пярлое, Велюоні й багатьох інших містах Литви, а також у білоруському Гродні. Скульптурне зображення Вітовта також є частиною пам'ятника «Грюнвальд» у Кракові.

У місті Каунас є Костел Вітовта Великого.

Під мурами Луцького замку розташований історичний ресторан «Корона Вітовта», названий в пам'ять з'їзду монархів і княжого бенкету 1429 року. На графічних картинах (досить часто монументальних) луцького художника Олександра Дишка на тему історії Луцька та Волині зображено князя Вітовта з військом.

З ініціативи Київського еколого-культурного центру один з вікових дубів у Голосіївському лісі біля НУБіП міста Києва був названий ім'ям князя Вітовта.

З 23 серпня 2020 року почесне найменування «імені Великого князя Вітовта» носить 40-ва окрема артилерійська бригада Сухопутних військ Збройних Сил України[20].

Вулиця Вітовта (Vytauto gatvė) є у литовських містах Алітус, Вільнюс, Клайпеда, Паланга, Паневежис, Тракай, Укмерге та Шяуляй

У місті Дніпро вулицю Романовського перейменували на вулицю Князя Вітовта.[21]

У місті Кременчук провулок Правди перейменували на провулок Князя Вітовта.[22]

18 квітня 2024 року у місті Каховка вулицю Невського перейменували на вулицю Князя Вітовта.[23]

У селі Тягинка Херсонської області вулицю 1 Травня перейменували на вулицю Князя Вітовта.[24]

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в А. Э. Витовт // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VIа. — С. 574–576.
  2. ↑ Витовт // Военная энциклопедия — СПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1912. — Т. 6. — С. 418–420.
  3. ↑ а б в Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 160.
  4. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 95–96, 159–160.
  5. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 160, 213.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Шабульдо 2003:1:580-581.
  7. ↑ а б в Пещак, М. М. Грамоти XIV ст. Київ Наукова думка, 1974. С. 85, документ № 45 [1] [Архівовано 27 листопада 2019 у Wayback Machine.].
  8. ↑ Барбашёв А. И. Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы (1410 г.). — СПб.: Типография Н. Н. Скороходова, 1885. — Глава II. — С. 18.
  9. ↑ Пламеницька О. Кам'янець- Подільський. — К. : Абрис, 2004. — С. 35.
  10. ↑ Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394): соціальна структура князівського оточення [Архівовано 12 червня 2015 у Wayback Machine.] // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (488) (вер.—жовт.). — С. 34. — ISSN 0130-5247.
  11. ↑ Дорошенко, Дмитро (1991). Нарис історії України. Том І (українська) . Київ: Глобус. с. 238. ISBN 5-7707-1419-0.
  12. ↑ а б в Грушевський М. Історія України-Руси… — Т. IV. — С. 178.
  13. ↑ Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.З. Ч.с.432
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 9 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  15. ↑ Codex epistolaris Vitoldi, No. XXXV, p. 132.
  16. ↑ Biblioteka Książąt Czartoryskich w Krakowie, Zbiór dokumentów pergaminowych, No. 223. Цитата за: Rogulski, Jakub. Titles, Seals and Coats of Arms as Symbols of Power and Importance of Lithuanian Dukes Before the Union of Lublin // Zapiski Historyczne. Poświęcone Historii Pomorza i Krajów Bałtyckich, 2017. T. LXXXII, p. 102.
  17. ↑ Voigt, Johannes. Codex Diplomaticus Prussicus. Urkundensammlung zur älteren Geschichte Preußens. Osnabrück : 1965 (1853). Vol. 5, p. 114, Doc. № XC.
  18. ↑ З великої печатки 1407 р.
  19. ↑ Łowmiański H. Anna (†1418) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — T. 1. — S. 122. — Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 83-04-03484-0. (пол.)
  20. ↑ Указ Президента України № 343/2020 «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Сухопутних військ Збройних Сил України». Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  21. ↑ Вулиці 128-ї Бригади Тероборони і Попаснянська: у Дніпрі дерусифікували ще майже пів сотні топонімів - Дніпровська міська рада. dniprorada.gov.ua (укр.). Процитовано 1 жовтня 2023.
  22. ↑ У КРЕМЕНЧУЦІ У МЕЖАХ ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ ЗМІНЕНО НАЗВИ ЩЕ 12 ОБ’ЄКТІВ ТОПОНІМІЇ.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  23. ↑ Александр (18 квітня 2024). У Каховській громаді на Херсонщині перейменували 56 вулиць і провулків. Центр журналістських розслідувань (укр.). Процитовано 18 квітня 2024.
  24. ↑ В селі Тягинка з’явилася вулиця Князя Вітовта. beryslav.rayon.in.ua (укр.). 24 травня 2024. Процитовано 24 травня 2024.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Монографії

[ред. | ред. код]
  • Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Księstwa Litewskiego za Jagiełłonów. Warszawa, 1930.
  • Koncius J. Vytautas the Great. Maiami, 1964.
  • Konecny F. Jagiełło i Witold. Lwów, 1893.
  • Kosman M. Wielki księze Witold. Warszawa, 1967.
  • Łowmiański H. Witold wielki księze litewski. Wilno, 1930.
  • Mickunaite Giedre. Making a Great Ruler: Grand Duke Vytautas of Lithuania.& Budapest, New York: Central European University Press, 2006.
  • Nikodem J. Witold. Wielki książę litewski (1354 lub 1355-27 października 1430). — Kraków : Avalon, 2013.
  • Pfitzner J. Grossfürst Witold von Litauen als Staatsmann. Prag-Brunn, 1930.
  • Prochaska A. Ostatnie lata Witolda: Studyum z dziejów intrygi dyplomatycznej. Warszawa, 1882.
  • Prochaska A. Dzieje Witolda wielkiego księcia Litwy. Wilno, 1914.
  • Грушевський М. Історія України-Руси. Т. IV—V.  К., 1993—1995.
  • Чаропко В. К. Великий князь Витовт. Минск: ФУАинформ, 2010. [3] [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.]

Статті

[ред. | ред. код]

Словники

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вітовт

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вітовт&oldid=43300660