Вікіпедія

Рябчик руський

вид рослин

Ря́бчик ру́ський (Fritillaria ruthenica)[1] — багаторічна рослина родини лілійних, також відома під народними назвами медо́к, микола́йчики[2].

Рябчик руський
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Лілієві (Liliaceae)
Підродина: Lilioideae
Триба: Lilieae
Рід: Рябчик (Fritillaria)
Вид:
Рябчик руський (F. ruthenica)
Біноміальна назва
Fritillaria ruthenica
Wikstr., 1821

Етимологія

ред.

Видова назва рябчика руського вказує на ареал, межа якого на момент опису рослини збігалася зі східними кордонами України, яку у XIII—XIX століттях західні історики називали Рутенією (лат. Ruthenia на відміну від Росії — лат. Muscovia). В російськомовних джерелах з огляду на фонетичну схожість термін «руський» неправильно перекладають як «російський» (рос. русский), в той час як насправді «російський» на латині буде «rossica».

Синоніми

ред.
  • Corona leucantha Fisch. ex Graham (1828)
  • Fritillaria heterophylla Sol. ex Baker (1874)
  • Fritillaria minor Ledeb. (1830)[1]

Опис

ред.
 
Квітки великим планом
 
Вигляд квіток зсередини

Трав'яниста рослина 20—60 см заввишки. Бульбоцибулина завширшки до 1 см, куляста або сплюснуто-яйцеподібна, у генеративних особин складається з 2—3 м'ясистих лусок, між якими заховані бруньки поновлення («дітки»). Стебло прямостояче, голе, гладке, від середини до верхівки улиснене, причому листки густішають у його другій третині. Листків 10—20, вони блакитно-зелені, лінійні, сидячі. Нижні і верхні листки супротивні або кільчасті, середні чергові, 6—9 см завдовжки і 3—5 мм завширшки. Середні листки лінійні, завдовжки 3—9 см, завширшки 3—5 мм, верхні листки зближені, майже ниткоподібні з дуже тонкими, спірально закрученими і чіпкими верхівками. Оскільки тонкі стебла рябчика руського не утворюють стійкої опори, ця рослина нерідко підтримує вертикальне положення, обвиваючи вусикоподібним листям стебла прямостоячих трав.

Суцвіття — верхівкова китиця, що складається з 1—5 актиноморфних, пониклих, дзвоникуватих квіток. Оцвітина тричленна, роздільнопелюсткова, складається з 6 листочків. Вони овальні або еліптичні, тупі, 2—3,2 см завдовжки, зовні темно-пурпурові або вишнево-коричневі, з невиразним шахово-сітчастим малюнком, зсередини жовтуваті з зеленкуватою смугою по центру. Біля основи кожної пелюстки помітна вдавлена медова ямка. Тичинок також 6, вони майже вдвічі коротші за листочки оцвітини й коротші за маточку; пиляки жовті. Маточка з трьома приймочками.

Плід — крилата шестигранна коробочка з тупою верхівкою, завдовжки 1,5—3,5 см, завширшки до 2 см. Гнізда плода розкриваються розривом.

Визначення

ред.

Морфологічно наближений до цього таксона рябчик шаховий. До ознак, які дозволяють безпомилково відрізнити рябчик руський від спорідненого виду належать скупчені верхні листки, витка верхівка стебла та шестигранна коробочка з крилатими ребрами.

Поширення

ред.

Ареал цього виду доволі широкий і охоплює Східну Європу, Кавказ, Середню Азію, Джунгарію, Західний Сибір, Алтай.

В Україні трапляється розсіянно в лісостеповій і степовій зонах, переважно в лівобережних та південних областях.

У Запорізькій області зустрічається виключно в порожистій (скелястій) частині долини Дніпра, пов'язаній з виходами на денну поверхню докембрійських гранітів Українського кристалічного щита[3].

Екологія

ред.

Рябчик руський — цибулинний пучкокореневий геофіт, за сезонним життєвим циклом належить до пізньовесняних ефемероїдів.

Рослина відносно світлолюбна, але здатна витримувати невелике затінення ( сціогеліофіт), помірно посухостійка (ксеромезофіт), морозостійка (витримує пониження температури до −35 °C). Віддає перевагу добре дренованим та плодючим ґрунтам (мегатроф)[4].

Зростає на кам'янистих схилах з лужними і кислими ґрунтами, серед чагарників, по берегах річок, на луках (в тому числі й остепнених), галявинах, узліссях соснових борів, в байрачних лісах і, навіть, в робінієвих насадженнях[5] та дібровах, розташованих на піщаних ділянках.

Більшість популяцій в Україні ізольовані, невеликі за площею і чисельністю (1—10 особин на 1 м²), втім у Луганській області щільність деяких популяцій становить 12—75 особин на 1 м².[6].

Вегетація триває в середньому 80 діб. Розмножується насінням та вегетативно відокремленням дочірніх цибулинок. Цвітіння відбувається у квітні—травні, запилюється комахами (ентомофілія) і вітром (анемофілія). Плодоносить у травні—липні, невдовзі після плодоношення вегетація завершується. Насіння поширюється при розгойдуванні коробочок (автохорія). Насінини мають невеликий зародок, тому проростають повільно. Бульбоцибулини змінюються щороку. Перше цвітіння сіянців відбувається у віці 5—6 років і щорічно повторюється до 10—15 років. Надалі частина лусок утворює дочірні цибулинки, які розвиваються вдвічі швидше, ніж материнські особини.

Охоронний статус

ред.

Вид занесений до Червоної книги України (вразливий вид)[7], перебуває також під охороною в деяких інших країнах ареалу[8][9].

Рябчик руський потерпає від розорювання степів, осушування земель, весняних палів, а також від збирання квітів для букетів та викопування цибулин. За відсутності антропогенного навантаження рослини добре відновлюються і можуть бути інтродуковані у вторинні біоценози.[5]. На території Пирятинського національного парку життєздатність популяцій залежить більше від ценотичних умов, ніж від антропогенного впливу.[10].

Охороняється в національних парках «Святі Гори» і «Пирятинський», в заповідниках Луганському (філії «Стрільцівський степ», «Станично-Луганське»), Українському степовому (філії «Михайлівська цілина», «Крейдяна флора»), Канівському, Національному заповіднику «Хортиця»[11]. Вирощується в ботанічних садах Києва, Кривого Рогу, Харкова, Донецька, дендропарку «Софіївка».

Практичне значення

ред.

Рябчик руський використовують перш за все як декоративну рослину. Його строкаті квіти привабливо виглядають як в альпінаріях, так і при аранжуванні з іншими рослинами в букетах. Насіння висівають в будь-який час, але проростає воно лише навесні після періоду стратифікації.

В народній медицині використовують бульбоцибулини. З них готують відвари, настоянки або вживають сирими як протикашльовий засіб.

З 1 липня 2012 року рябчик руський зображується на гербі міста Серпухов (Росія).

Галерея

ред.

Запорізька область

  •  
    У стадії бутону. Острів Хортиця
  •  
    У долині р. Верхня Хортиця
  •  
    Запоріжжя. Правий берег
  •  
    Запоріжжя. Хортицький район
  •  
    Серед петрофітного чагарнику

Джерела. Примітки

ред.
  1. ↑ а б The Plant List.(англ.)
  2. ↑ Fritillaria ruthenica // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  3. ↑ Рідкісні рослини, тварини, гриби і лишайники Запорізької області : навч. посібник / В. І. Петроченко, В. І. Шелегеда, О. В. Жаков [та ін.]; за ред. В. І. Петроченка. — Запоріжжя : Поліграф, 2005. — 224 с. (с. 82). — ISBN 966-375-018-9
  4. ↑ Тарасов В. В. Флора Дніпропетровської і Запорізької областей. Судинні рослини: монографія. — Дніпропетровськ : Ліра, 2012 — Видання друге. — 296 с. (с. 200). — ISBN 966-551-166-1
  5. ↑ а б Коваленко О. А. Fritillaria ruthenica Wikstr. (Liliaceae) на території Національного природного парку «Пирятинський» (Полтавська область). // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Інтродукція та збереження рослинного різноманіття / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ: ВПЦ «Київський університет», 1999. — ISSN 1728—2284 — PDF [Архівовано 27 грудня 2014 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Новые местонахождения видов родов Tulipa L. и Fritillaria L. на территории Луганской области / Е. И. Соколова, М. В. Бережной, Н. Ю. Бутылкина, В. А. Коваленко, Е. Н. Пашутина, Т. А. Щербакова // Промышленная ботаника. — 2008. — Вип. 8. — С. 88—97. — PDF.(рос.)
  7. ↑ Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я. П. Дідуха — К., 2009.
  8. ↑ Красная книга Российской Федерации (растения и грибы). — М., 2008.(рос.)
  9. ↑ Красная книга Республики Мордовия, 2003.
  10. ↑ Морфологічна мінливість і віталітетна структура ценопопуляцій Fritillaria ruthenica Wikstr. (Liliaceae) у НПП «Пирятинський» (Полтавська обл.) / О. А. Коваленко // Український ботанічний журнал. — 2013. — Т. 70, № 3. — С. 369—379. — PDF
  11. ↑ Корещук К. Е., Петроченко В. И. Флора высших растений острова Хортица // Природа острова Хортица: сб. науч. трудов Национального заповедника «Хортица» / под ред. В. И. Петроченко. — Запорожье: Днепровский металлург, 1993. — Вып. 1. — С. 4—61

Література

ред.
  • Флора УРСР. — К. : Вид-во АН УРСР. — Т. 3 / Ред.  : М. І. Котов, А. І. Барбарич. — 428 с. (с. 154—156).
  • Діденко І. П. Види роду Fritillaria L. (Liliaceae) в Україні (еколого-ценотичні особливості та охорона): дис. канд. біол. наук.: — Умань, 2007.
  • Коваленко О. А., Сенчило О. О. Рідкісні види судинних рослин Національного природного парку «Пирятинський» (Полтавська область) в антропогенно трансформованних місцезростаннях // Вісник Нац. наук.-природ. музею. — 2008—2009 — 6—7. — Стор. 124—134.
  • Коваленко О. А., Сенчило О. О. Рідкісні види степових ценозів Національного природного парку «Пирятинський» // Роль Національного природного парку «Пирятинський» в природно-заповідній та екологічній мережі Полтавщини: Матер. всеукр. екол. наук.-практ. конф. — К., 2011. — С. 75—78.
  • Перегрим М. М., Накоп'юк І. П. Fritillaria ruthenica Wikstr. на Донецькому кряжі. // Інтродукція рослин. — 2005. — № 1.

Посилання

ред.

Рябчик руський в Червоній книзі України. — Перевірено 27 грудня 2014 р.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рябчик_руський&oldid=42434621