Вікіпедія

Распутін Григорій Юхимович

Григорій Распутін
рос. Григорий Ефимович Распутин
Григорій Распутін, 1915
Народився9 (21) січня 1869(1869-01-21)
Покровське (Тюменська область), Тобольська губернія, Російська імперія
Помер17 (30) грудня 1916(1916-12-30) (47 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
·утоплення і вогнепальна рана
ПідданствоРосія Російська імперія
Діяльністьселянин, цілитель
Знання мовросійська[1][2] і англійська
КонфесіяХлисти
БатькоЮхим Вилкін
(рос. Ефим Вилкин)
МатиАнна Паршукова
У шлюбі зПараска Дубровіна
(рос. Прасковья Дубровина)
ДітиМатрьона, Варвара, Димитрій
IMDbID 1391270

Григо́рій Юхи́мович Распу́тін (рос. Григорий Ефимович Распутин, потім змінив прізвище на Нових, рос. Новых, охрещений 22 січня 1869 — вбитий 30 грудня 1916) — фаворит Миколи II та цариці Олександри Федорівни, політичний авантюрист, який в ролі «святого старця», що володіє незвичайними здібностями, з'явився у царському дворі і, починаючи з 1907 року, чинив усе більший вплив на самодержця і його сім'ю. В останні роки правління царя Миколи ІІ став чи не найвпливовішою людиною того часу.

Життєпис

ред.

Распутін не був ані ченцем, ані святим; за все своє життя він ніколи не належав до жодної релігійної секти.[3] Але він був одержимий релігією[4] і вражав інших своїм пізнанням в Біблії і вмінням доступно її пояснити.[5][6] Його вважали кочівним мандрівником, або прочанином. Була досить розповсюдженою віра в надзвичайні сили Распутіна зцілювати тілесні ушкодження. У 1907 році імператор Микола II та його дружина Олександра Федорівна запросили Распутіна до царського двору для того, щоб він вилікував їхнього тяжкохворого сина — єдиного нащадка престолу, царевича Олексія, що страждав від гемофілії. На думку цариці, від Распутіна залежало здоров'я її сина та добробут монархії.[7]

Послідовники Распутіна вважали його екстрасенсом та цілителем.[8] Він говорив малозрозумілим сибірським діалектом[9] і ніколи не розмовляв на публіці.[10] Цариця та її сім'я бачили в ньому «людину Божу», ясновидця, проте вороги сприймали його як шахрая, розпусника, демона або іноземного агента.

Распутіна було вбито в ніч на 17 грудня 1916 року (30 грудня за новим стилем) у палаці Юсупових на Мийці у Петербурзі. Змовники: Фелікс Юсупов, Владімір Пуришкевич, великий князь Дмітрій Павлович (двоюрідний брат імператора).

Політичний вплив

ред.

У той час, як вплив Распутіна на царську родину і був, можливо, перебільшений, історики згодні в тому, що його присутність відіграла значну роль у зміцненні протестів проти царя та його дружини безпосередньо перед самою Лютневою революцією 1917 року.[11] Змовники, які не змирились з тим, що селянин був настільки близький до імператорського подружжя, намагались віддалити Распутіна і змусити царицю відмовитись від політичної діяльності.

Пророцтва

ред.

Видання «Українська газета» наводить так звані «пророцтва Распутіна», що охоплюють як долі його сучасників, так і набагато пізніші історичні періоди. Видання не вказує походження цих пророцтв[12], тож вони найбільш імовірно є вигадкою неназваних конспірологів.

Містифікація

ред.

Увесь життєвий шлях Распутіна складається з невизначеностей і оповитий стількома сумнівними мемуарами, чутками і міфами, що неможливо визначити, що з цього є правдою. Не існує жодної історичної особи, що викликала б таку масу сенсаційної та непідтвердженої інформації, окрім Григорія Распутіна.[13]

Примітки

ред.
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ CONOR.Sl
  3. ↑ M. Rasputin (1934) My Father, p. 23.
  4. ↑ C. Wilson, Rasputin and the Fall of the Romanovs, 1964, p. 14.
  5. ↑ Rasputin: The Untold Story by Joseph T. Fuhrmann, p. 28
  6. ↑ Rasputin: Prophet, Libertine, Plotter by T. Vogel-Jorgensen and William Frederick Harvey, p. 35
  7. ↑ G. King (1994), p. 191.
  8. ↑ Rasputin: The Mad Monk [DVD]. USA: A&E Home Video. 2005.
  9. ↑ The Real Tsaritsa by Madame Lili Dehn
  10. ↑ B. Moynahan (1997) Rasputin. The saint who sinned, p. 164.
  11. ↑ C.L. Sulzberger, The Fall of Eagles, pp. 263–278, Crown Publishers, New York, 1977
  12. ↑ ПРОРОЦТВА ГРИГОРІЯ РАСПУТІНА, ЯКИМ КРАЩЕ НЕ ЗБУВАТИСЯ - УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
  13. ↑ C. Wilson, Rasputin and the Fall of the Romanovs, 1964, p. 11, 14, 16.

Посилання

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Распутін Григорій Юхимович
  • Аврех А. Я. Царизм накануне свержения. — М., 1989. — ISBN 5-02-009443-9
  • Варламов А. Н. Григорий Распутин-Новый. Серия ЖЗЛ. — М: Молодая гвардия, 2007. — 851 с. 
  • Васильев А. Т. Охрана: русская секретная полиция. В кн.: «Охранка». Воспоминания руководителей политического сыска. — М.: Новое литературное обозрение, 2004. Том 2.
  • Ватала Э. Распутин. Без мифов и легенд. М., 2000
  • Боханов А. Н. Правда о Григории Распутине. — М: Русский издательский центр, 2011. — 608 с. 
  • Гатиятулина Ю. Р. Музей Григория Распутина //Возрождение исторического центра г. Тюмени. Тюмень в прошлом, настоящем и будущем. Тезисы докладов и сообщений научно-практической конференции. — Тюмень, 2001. С. 24-26.
  • Илиодор (Труфанов С.) Святой чорт. Записки о Распутине. С предисловием С. П. Мельгунова. Типография т-ва Рябушинских. — М., 1917 г. XV, —188 c.
  • Коковцов В. Н. Из моего прошлого. Воспоминания 1903—1919 гг. Тома I и II. Париж, 1933. Глава II
  • Миллер Л. Царская семья — жертва тёмной силы. Мельбурн, 1988. («Лодья»: репринт)
  • Никулин Л. Адъютант господа бога. Роман-хроника. — М., 1927 «Рабочий» № 98 — «Рабочий» № 146
  • Падение царского режима. Стенографические отчеты допросов и показаний, данных в 1917 г. в Чрезвычайной следственной комиссии Временного правительства. — М.-Л., 1926—1927. В 7 т.
  • Полищук В. В., Полищук О. А. Тюмень Григория Распутина-Нового //Словцовские чтения-2006: Материалы XVIII Всероссийской научной краеведческой конференции. — Тюмень, 2006. — С. 97-99. 
  • Пуришкевич В. М. Дневник за 1916 года (Смерть Распутина) // «Житие блудного старца Гришки Распутина». — М., 1990. 
  • Распутинская тема на страницах изданий наших дней (1988—1995): указатель литературы. — Тюмень, 1996. —60 с.
  • Салтан А. Н. «Распутный» фаворит Его Величества. — Режим доступа к статье: http://sled.net.ua/node/34603 [Архівовано 1 січня 2017 у Wayback Machine.]. — Заглавие с экрана. — 07.01.17.
  • Святой чёрт: Сборник. — М., 1990. — 320 с. 
  • Симанович А.. Распутин и евреи. Воспоминания личного секретаря Григория Распутина. — Рига, 1924. 
  • Чернышов А. Кто же был «на часах» в ночь убийства Распутина во дворе Юсуповского дворца? //Лукич. 2003. Ч. 2. С. 214—219
  • Чернышов А. В. В поисках могилы Григория Распутина. (По поводу одной публикации) //Религия и церковь в Сибири. — Вып. 7. С. 36-42
  • Чернышов А. В. Выбор пути. (Штрихи к религиозно-философскому портрету Г. Е. Распутина) //Религия и церковь в Сибири. — Вып. 9. С.64-85
  • Чернышов А. В. Кое-что о распутиниаде и издательской конъюнктуре наших дней (1990—1991 гг.) // Религия и церковь в Сибири. Сборник научных статей и документальных материалов. — Тюмень, 1991. Вып.2. С. 47-56
  • Шишкин О. А. Убить Распутина. М., 2000
  • Юсупов Ф. Ф. Воспоминания (Конец Распутина) Опубликовано в сборнике «Житие блудного старца Гришки Распутина». — М., 1990.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Распутін_Григорій_Юхимович&oldid=41460060