П'єтро Лонгі

П'єтро Лонгі
П'єтро Лонгі
Pietro Antonio Longhi
При народженні	П'єтро Антоніо Фалька
Народження	5 листопада 1702; Венеція
Смерть	8 травня 1785 (82 роки)
	Венеція
Національність	італієць
Країна	Італія
Жанр	побутовий жанр
Навчання	у Антоніо Балестри в Венеції, у Креспі в Болоньї
Діяльність	художник, рисувальник, унаочнювач
Напрямок	рококо
Роки творчості	1718 - 1784
Покровитель	аристократичні родини Сагредо, Пізані, меценат Андре Кверіні
Твори	побутові картини, портрети,
Діти (11)	Alessandro Longhid
Роботи в колекції	Штедель, Художній інститут Чикаго, Музей Тіссен-Борнемісса, Музей Ґетті, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Тейт, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Музей мистецтва Метрополітен, Рейксмузей, Fondazione Querini Stampaliad, Художній музей Волтерс, Брера, Галерея Академії (Венеція), Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Державний музей мистецтв, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Національна галерея, Музей мистецтв Індіанаполіса, Музей образотворчих мистецтв, Баварські державні колекції картин, Вустерський музей мистецтв, Музей Венеції 18 століття, Фонд Барнса, Rhode Island School of Design Museumd, Pinacoteca Querini Stampaliad, Національна галерея Ірландії, Художній музей Сент-Луїса, Рінглінг музей, Ка' Реццоніко, Гарвардський художній музей, Музей фюрера, Художній музей Фогга[d], Берлінська картинна галерея, Музей Нортона Саймона, National Museum of Fine Arts of Algiersd, Художня галерея леді Левер, Ашмолеан музей, Музей Вікторії та Альберта і Музей Бойманса - ван Бенінгена
	П'єтро Лонгі у Вікісховищі

П'єтро Лонгі, справжнє ім'я П'єтро Фалька (італ. Pietro Antonio Longhi 5 листопада 1702(17021105) — 8 травня 1785) — венеційський художник XVIII століття, представник побутового жанру та портретист. Працював в стилі рококо.

Життєпис

Ранні роки

Мало що відомо про ранні роки художника. Походить з родини венеційського ювеліра. Але одразу починаються розбіжності. До останнього часу незрозуміло, як правильно пишеться його прізвище. Батько в документах 18 століття йде під прізвищем Фалькетта. Син чомусь — Фалька. Незрозуміло, про що саме говорить прізвисько Лонгі, під яким художник увійшов в історію мистецтв.

Навчання

Первісне навчання отримав в майстерні батька. Згодом той віддав сина (ймовірно, у 1718 році) в майстерню венеційського художника Антоніо Балестра (1666—1740). Балестру вважають досить толерантним вчителем, бо у нього опановували художню майстерність різні венеційські майстри, серед яких:

Розальба Кар'єра, жінка художниця
П'єтро Ротарі.

У Розальби Кар'єри, теж венеційки, склалися добрі стосунки з П'єтро Лонгі.

Вплив творів Балєстри (з ідеально виправленними обличчями і нечіткими м'язами фігур) на манеру Лонгі не був значним. Балєстра, представник академічної гілки італійського бароко, сприяв переведенню П'єтро Лонгі в Болонью у 1720 році. Він надав рекомендації до художника Джузеппе Марія Креспі (1665—1747). Креспі створював переважно картини на релігійну тематику та його роботи не відрізнялись багатством колориту. Побутові сцени займали в його творчості значно менше місце. Але Креспі і Лонгі порозумілися, а учень діяльно допомагав Креспі у виконанні замов. Лонгі, навпаки, матиме схильність до створення побутових картин. І саме їм присвятить свою творчість по поверненню в Венецію.

Повернення в Венецію. Шлюб.

Приблизно у 1730 році П'єтро Лонгі повернувся в Венецію. Навчання завершено і він має право на шлюб. 28 вересня 1730 року його вінчали з дочкою будівничого Альвізе Ріцці — Катериною. Через три роки у подружжя народиться син Алессандро, що теж стане художником.

Зрілі роки

«Зубодер», 1750. Пінакотека Брера, Мілан

Алхімік

Відвідини бібліотеки

Серед перших творів по поверненню в Венецію — біблійні картини (вівтар для церкви Сан Пеллегріно, фреска в церкві собору Сагредо). Але релігійні картини мало приваблюють майстра і він переходить до створення невеликих картин побутового жанру. Серед перших творів цього напрямку — картина «Концерт». Це досить популярна і приємна тема для венеційських споживачів мистецтва, адже Вений центр Італії і всієї Європи. Серед прихильників мистецтва Лонгі — аристократ Андре Кверіні, для якого Лонгі виконає сім картин. Андре Кверіні — також меценат венеційського комедіографа Карло Гольдоні (1707—1793). Вони заприятелювали. В часи дозвілля (обидва в масках за венеційським звичаєм) блукали венеційськими вуличками, вдивляючись у блиск та морок як святкової, так і непарадної Венеції. Але П'єтро Лонгі старанно обходить гострі проблеми портової Венеції, зосередившись на зображенні подій в залах венеційських багатіїв, багатого міщанства, їх свят, їх дозвілля. Іноді пише портрети (Родинний портрет Сагредо, портрет Франческо Гварді). В картинах митця — чимало кумедних деталей. Але ніколи твори П'єтро Лонгі не досягають гостроти сатири англійця Вільяма Хогарта, ніколи не претендують на повчання, на виправлення недоліків суспільства. Гострі ідеї і напружені пошуки доби просвітництва пройшли, не зачепивши зміст картин Лонгі. Хоча зовнішні риси просвітництва зустрічаються («Урок географії для молодої пані», «Алхімік», «Відвідини бібліотеки»), але вони переведені художником в побутову площину.

Картини Лонгі добре купують, а його слава зростає. У 1737 році він стає членом товариства венеційських художників, що ознака його визнання серед колег. Покращення матеріального стану родини Лонгі дозволяє арендувати будинок у аристократа Лунардо Емо. Лонгі з родиною житиме там до власної смерті.

Популярності картин Лонгі сприяли і гравери, що переводять картини майстра в гравюри. Гравюри робили як син Алессандро, так і Бартолоцци, Піттері, гравер з Парижу — Жозеф Фліпар.

Коли аристократична родина Пізані заснувала невеличку Академію малюнка і гравюри (ми б назвали її зараз гуртком аматорів), викладачем запросили саме П'єтро Лонгі. Популярність невеличких картин Лонгі стала такою, що їх починають копіювати як помічники з майстерні майстра, так і стороні художники. Це збільшить коло прохідних, неоригінальних творів митця.

У 1762 році син Алессандро Лонгі друкує книгу «Коротке зібрання життєписів венеційських історичних художників, найвідоміших в цьому столітті». Аби збільшити вагомість видання, що мало характер не стільки документа, скільки панегірика, Алессандро додав власно створені гравюри, серед яких і портрет батька. Пишна назва видання не відповідала реальності. До кінця XVIII століття залишалося ще 38 років. І пріоритети і оцінки — ще зміняться.

Серед незвичних творів П'єтро Лонгі — «Філософ Піфагор». Картина створена по замові Венеційської Академії мистецтв. Місцевим майстрам надали термін у три місяці для створення картин, які переходили у власність Академії. Розуміючи, що побутова кртина мало престижна для збірки Академії, П'єтро Лонгі і звернувся до так званого історичного жанру та античної тематики. На великому за розмірами полотні Лонгі подав бородатого філософа, заглибленого в читання трактату. Світло вихоплювало з темряви лише постать філософа зі свічкою, комора ж потопала у сутінках. Філософ не мав нічого спільного з ніжними, ляльковими фігурами доби рококо в побутових картинах Лонгі.

П'єтро Лонгі помер в Венеції на 83 році життя.