Вікіпедія

Кременець

місто і районний центр у Тернопільській області України

Кре́менець (у давніших джерелах Кремінець[5][6], також Крем'янець[7][8][9][10][11]) — місто в Тернопільській області України, центр Кременецької міської громади і Кременецького району. Адміністративний, економічний і культурний осередок півночі Тернопілля. Розташоване біля підніжжя Кременецьких гір. Відстань до Тернополя — 60 км. Є залізнична станція.

Кременець
Герб Кременця Прапор Кременця
Панорама центральної частини Кременця із Замковою горою, Вид на Замкову гору з монастиря
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон  Тернопільська область
Тер. громада Кременецька міська громада
Засноване —
Перша згадка 1227 (797 років)
Магдебурзьке право 1431 р.
Населення ▼ 20 476 (01.01.2022)[1]
 - повне ▼ 20 476 (01.01.2022)[1]
Площа 18,138 км²
Поштові індекси 47002—47004
Телефонний код +380-3546
Координати 50°06′29″ пн. ш. 25°43′39″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 329 м
Водойма потік Ірва
Назва мешканців кременча́нин, кременча́нка, кременча́ни
Міста-побратими ПольщаКонстанцин-Єзьорна[2]
Польща Томашів[3]
Польща Свьонтники-Ґурне
США Кілгор[4]
ФранціяАрцвіллер
День міста 27 червня
Відстань
Найближча залізнична станція Кременець
До обл./респ. центру
 - залізницею 218 км
 - автошляхами 60 км
До Києва
 - автошляхами 416 км
Міська влада
Адреса Тернопільська обл., Кременецький р-н, м. Кременець, вул. Шевченка, 67
Вебсторінка Кременецька міська рада

CMNS: Кременець у Вікісховищі

Мапа
Кременець. Карта розташування: Україна
Кременець
Кременець
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кременець (значення).

Назва

ред.

Географія

ред.

Місто Кременець знаходиться в північній частині Тернопільської області, містом тече потік Ірва, яка через 2,5 км впадає в річку Іква. На відстані до 1 км від міста розташовані села Великі Млинівці, Білокриниця, Зеблози, Бонівка і Жолоби.

Історія

ред.

Давньоруський період

ред.

За деякими джерелами, Кременецька твердиня була збудована за дохристиянських часів у VIII—IX століттях; існує гіпотеза, що після утворення в IX столітті Київської держави, поселення увійшло до її складу. У деяких польських енциклопедичних словниках перша згадка про Кременець датована 1064 роком[12], проте ця дата має пізнє легендарне походження. 2007 року в центрі міста археологи розкопали залишки давньої будівлі, датованої Х століттям. Із Кременецьким замком пов'язана легенда про дівчину Ірву, згідно з якою авари штурмували фортецю, яку обороняли дуліби[13].

Перша достеменна писемна згадка — 1227 р.: тогочасний володар замку князь Мстислав Удатний ущент розбив під містом війська угорського короля Андрія ІІ.

На початку 1241 року Кременець вистояв перед ордами хана Батия (безпосередньо військо очолював хан Ґуюк). У 1254 році місто витримало облогу беклярибека Куремси. У 1259 (або 1261) році на вимогу темника Бурундая оборонні споруди Кременця розібрали.

Литовський період

ред.
 
Королева Бона Сфорца на камеї. Біля 1540 року

Після занепаду Галицько-Волинської держави Волинь та, зокрема, місто завоював великий литовський князь Гедимін, який віддав його князю Юрію Наримунтовичу[14][15]. За умовами литовсько-польського договору 1352 року Крем'янець залишився надалі у Юрія. Місто невдовзі забрав собі князь Любарт та передав полякам. Після смерті короля Людвіка І Угорського у 1382 р. місто остаточно відійшло до литовських князів.

У 2-й половині XIV ст. замість дерев'яно-земляних укріплень збудовано кам'яний замок.

На початку XV ст. у місті деякий час разом зі своїм двором перебував великий князь литовський Вітовт, сидів у в'язниці його суперник — великий князь литовський Свидригайло, який у 1438 р. надав Кременцю магдебурзьке право. У цей час тут почали облаштовуватися євреї. Чисельність єврейського населення Кременця: 240 осіб (48 дворів) у 1552 році, 500 осіб у 1578 році, 854 (15 % загального населення) у 1629 році.

Наприкінці XV ст. внаслідок нападів татар місто знелюдніло, у 2-й третині XVI ст., під час перебування у власності віленського біскупа Януша[pl] (позашлюбного сина короля Сигізмунда І Старого, 1529—1535 рр.[джерело?]) та королеви Бони (1536—1556 рр.) відродилося й перетворилося на один із провідних економічних центрів регіону. Король польський і великий князь литовський Сигізмунд I Старий передає 4 квітня 1536 року Кременецький замок із селами своїй дружині Боні Сфорці, яка володіє замком у 1536—1556 роках. На її честь, за однією з версій, названа замкова гора. Бона суттєво зміцнила замок, який на той час мав 3 вежі і досить високі стіни з гарматами. У середині замку були розташовані казарми для гарнізону, різні господарські споруди, порохівниці тощо. За 20 років «Сфорцової доби», місто Кременець і всі його околиці помітно розквітли.[16]

Польський період

ред.

1569 р. в результаті Люблінської унії Кременець відійшов до Польщі, а разом із нею до Речі Посполитої.

Король Сигізмунд III Ваза:
ред.

У 1-й половині XVII ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя Південної Волині.

 
Альфонс Бішбуа. Вид на Кременець. XIX століття

Восени 1648 р. козаки під проводом козацького полковника Максима Кривоноса підійшли до Кременецького замку, взявши його у облогу. У жовтні після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від знущань козаків.[20] Із того часу Кременецька твердиня не була відбудована.

За Вічним миром 1686 р. Кременець залишився в Речі Посполитій. 1692 р. в усіх установах впровадили польську мову, а на початку XVIII ст. православні храми стали греко-католицькими.

У 1734 році Верлан став очільником повстанців-гайдамаків, пізніше вони захопили місто.[21]

У 2-й половині XVIII ст. в Кременці діяли греко-католицький (василіянський) і 4 римо-католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) монастирі та кілька греко-католицьких церков.

Російський період

ред.

За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) Кременець відійшов до Російської імперії. Спочатку місто включили в Подільську, а 1796 р. — Волинську губернії. 1805 р. тут відкрилася Вища Волинська гімназія, 1819 р. реорганізована у Волинський ліцей (діяв до 1833). Ліцей мав велику бібліотеку (понад 50000 томів), у тому числі 1500 інкунабул (першодруків, надрукованих до 1500 р.).

 
Наполеон Орда, Замкова гора (Бона)

Місто стало авторитетним центром освіти й науки й отримало образну назву «Волинські Афіни». у 1830-ті рр. внаслідок запровадження у державних установах російської мови, заміни Литовського Статуту російським законодавством, закриття ліцею, францисканського й василіянського монастирів Кременець остаточно втратив риси повітового центру Речі Посполитої і перетворився на провінційне місто Російської імперії. На базі закритого ліцею у 1834 р. створений Київський університет. У той час, коли Шевченко відвідав Кременець, це було одне з найбільших повітових міст Волинської губернії.[22]

У 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37 % населення).

Промислове піднесення останніх десятиліть XIX ст. мало позначилося на житті міста. Найбільше підприємство 1899 р. — сірникова фабрика, де працювало 25 робітників. Завдяки відкриттю покладів бурого вугілля, на розробку якого покладали великі надії, наприкінці XIX ст. проклали державним коштом Російської імперії колію-відгалуження Радивилівської гілки залізниці Кам'яниця — Кременець[23] (введена в експлуатацію у 1896 р.).

Із освітніх закладів на початку XX ст. діяли Волинська духовна семінарія (1838—1902 рр.), жіноче єпархіальне (1836—1921 рр.), чоловіче духовне (1885—1921 рр.), комерційне (1904—1921 рр.), двокласне міське училища, приватна жіноча гімназія, 6 початкових шкіл.

Перша світова війна та Українська революція

ред.

Улітку 1916 р. тут була одна з вузлових ділянок Брусиловського прориву.

У часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

Упродовж 1917—1920 рр. місто 7 разів переходило з рук у руки. Українській державній владі воно підпорядковувалося від початку 1918 до червня 1919 р.

Міжвоєнний період

ред.

Від жовтня 1920 р. до вересня 1939 р. Кременець належав до Польщі і входив у Волинське воєводство. Керівні кола Польщі відвели місту роль одного з опорних пунктів закріплення своєї влади на «Східних кресах». Великі надії покладали на Кременецький ліцей, відкритий 1921 р.

1 жовтня 1933 року вилучено із міської ґміни Кременець села Чугалі, Зеблози Великі, Зеблози Малі, Білецька Долина та Бонівка, натомість включено села Сичівка, Грабівка, Андруга Велика та Білокриниця зі зліквідованої Білокриницької волості.[24].

У міжвоєнні роки збудовано ватну фабрику (1936) й тютюновий завод (1938 р.), упорядковано вулиці, заліснено схили гір. Основні осередки національного життя українського населення 1920—1930-ті — товариство «Просвіта», приватна українська гімназія імені Івана Стешенка,[25] православна духовна семінарія. У міжвоєнні роки Кременець — центр Волинської єпархії.

Під час Другої світової війни з 11 по 14 вересня 1939 р. Кременець був осідком польського міністерства закордонних справ та послів інших держав.

Восени 1939 р. місто зайняла Червона армія. Під час запровадження нового адміністративно-територіального устрою місто було розділено з історичною Волинню, отримало статус міста обласного підпорядкування й відійшло до Тернопільської області. Радянська влада відкрила кілька загальноосвітніх українських шкіл, обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням. Також встановила жорсткий ідеологічний контроль за всіма культурно-освітніми закладами й розгорнула масштабні політичні репресії.

Гітлерівська окупація

ред.
 
Головна Кременецька синагога, спалена нацистами. До війни єврейське населення становило 7256 осіб. У 1942 році було організовано єврейське гетто, жителі якого були розстріляні 18-19 серпня[26].
  • 3 липня 1941 р. Кременець зайняли гітлерівські війська, які масово розстрілювали мирне населення.
  • 1 вересня 1941 місто стало адміністративним центром нацистської округи.
  • 7 липня 1941 розстріляна група викладачів Кременецького ліцею, зокрема, Гелена Паліводзянка — діячка руху харцерів.[27]
  • 1 березня 1942 в Кременці було організоване єврейське гетто, куди зібрали біля 9340 євреїв із Кременця та навколишніх міст.
  • 22 липня 1942 євреї Кременецького гетто вчинили збройний опір проти німців, які намагалися їх винищити. Кременецьке гетто протрималось два тижні, 9000 євреїв загинуло.
  • 10 серпня 1942 німці ініціювали двотижневу акцію зі знищення євреїв, підпаливши гетто, щоб вигнати тих, хто переховувався. Пожежа, що тривала кілька днів, знищила історичний центр міста. П'ятнадцять тисяч працездатних євреїв були відправлені невільниками в Білокриницю, де вони пізніше зустріли свою смерть. Лише 14 євреїв із Кременецької громади пережили Голокост.
  • В ніч з 19 на 20 лютого 1943 на місто напала боївка ОУН під проводом Івана Климишина (Крука), націоналісти здійснили наліт на місцеву в'язницю звільнили всіх ув'язнених і без втрат покинули місто[28].
  • В ніч з 21 на 22 березня дезертирувала вся українська допоміжна поліція в Кременці. Втікачі забрали зі складів зброю і боєприпаси і зникли в лісі. Частина міліціонерів розійшлася по домівках, інші приєдналися до мельниківського загону «Хрону» (Миколи Недзведського) і бандерівського відділу «Крука» (Івана Климишина)[29].

Кременчани активно включалися в рух опору. У роки війни в околицях міста діяло 4 українські збройні формування різної політичної орієнтації. 19 березня 1944 в місто увійшли війська 1-го Українського фронту, а саме 24 стрілецький корпус 13 загальновійськової армії (117 стрілецька дивізія під керівництвом генерал-майора П. М. Бежка, яка йшла в авангарді наступу, яким командував генерал Кірюхін, 287 стрілецька дивізія, 1645 винищувальний протитанковий артилерійський, 802 зенітний, і 35 штурмовий інженерно—саперний батальйон, і 350 стрілецька дивізія під керівництвом генерала Г. І. Вєхіна). Перемога «пришвидшувалась». Про здобуття міста був оперативно проінформований Сталін. Це свідчить про стратегічне значення Кременця, за яким найкоротші підступи до Бродів і Львова. Людські втрати під час боїв становили близько шестисот осіб. У наступні десятиліття після оволодіння містом пошуковці з'ясували, що шістнадцять осіб, чиї імена викарбувані на пам'ятній плиті, живі. При переслідувані ворога за межами Кременця у найближчих двох селах Бережці і Крижі загинуло ще близько вісімдесяти осіб. Військові з'єднання і частини, які брали участь у захопленні Кременця, отримали найменування Кременецьких і були нагороджені орденами. На їхню честь 19 березня о 12-й годині Москва салютувала дванадцятьма артилерійськими залпами із 124-х гармат. Після захоплення понад 2 тисяч кременчан мобілізовано до лав ЧА.

Рух опору

ред.

Із приходом у 1939 році більшовиків на теренах міста активно діяв рух опору.

Радянський період

ред.

За післявоєнні десятиліття збудовано низку нових підприємств, найбільшими серед них були цукровий завод (1965) і фабрика ватину (1980), споруджено масиви багатоповерхових будинків. Учительський інститут 1950 р. реорганізовано у педагогічний і перенесено у м. Тернопіль (1969). 1 грудня 1973 року з Тернополя в приміщення колишнього сільськогосподарського технікуму переведений Тернопільський навчально-курсовий комбінат.

Період Незалежності

ред.

У перші роки після проголошення незалежності України переважна більшість підприємств значно звузила або зовсім згорнула свою діяльність, унаслідок чого загострювалися старі й з'явилися нові соціальні проблеми. Відновлено Кременецький ботанічний сад (1991), створено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (2001), відкрито Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка (2002), Кременецький обласний музей Юліуша Словацького (2003), Кременецький районний краєзнавчий музей (1937 р.); зростає потік туристів.

У 1991 році на базі педагогічного коледжу імені Т. Г. Шевченка створено Кременецький ліцей.

Освіта

ред.

Визначні місця та пам'ятки архітектури

ред.

У межах міста розташована визначна археологічна пам'ятка (від пізнього палеоліту до залізної доби) — гора Куличівка. Знахідки розкопок містяться в Тернопільському краєзнавчому музеї. У місті діє свій районний краєзнавчий музей.

Замкова гора Бона

ред.
 
Румовища Кременецького замку
Докладніше: Кременецький замок

Замок у Кременці побудовано у XII столітті. У XIII столітті колишні дерев'яні укріплення було замінено на кам'яні. Узимку 1240 року орда хана Батия не спромоглася оволодіти цією фортецею на Замковій горі. До Люблінської унії замок належав литовським князям, далі — польським королям. Тривалий час цю видатну оборонну споруду ніхто не міг здобути. Завдяки неймовірним зусиллям і півторамісячній облозі в жовтні 1648 року замок взято козацькими загонами під орудою Максима Кривоноса та зруйновано. З того часу замок вже не відбудовували. До наших днів збереглися башта з брамою та оборонні мури.

Будинок родини Словацьких

ред.

Будинок по вул. Ю. Словацького, 16 побудований наприкінці XIX століття у стилі класицизму. Ця садиба належала колись Евзебіушу Словацькому — батькові видатного польського поета Юліуша Словацького. Юліуш Словацький жив тут у 1810—1811 рр. У 1969 році на подвір'ї встановлено мармурове погруддя поета (скульптор В. З. Бородай). У 2002 році закінчена реставрація будівлі і з 2004 року тут діє літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького.[30]

 
Інтер'єр Кабінету жіночої скорботи, Музей Юліуша Словацького

Споруди колишнього Василіанського монастиря XVII ст.

ред.
Докладніше: Богоявленський монастир (Кременець)

Із 1636 року при монастирі діяло братство, з ініціативи якого заснована школа від Києво-Могилянської Академії. При монастирі функціювала друкарня, де була надрукована «Кременецька граматика».

Миколаївський собор із келіями, спорудження якого тривало протягом XVI—XVII століть. Храм побудовано для католицького францисканського монастиря в готично—ренесансному стилі, у середині XVII століття костьол реконструйовано та розширено, доповнено бароковим декором (кошти надав, зокрема, Станіслав Потоцький; тут було поховано його серце[31]). У формах Миколаївського собору поєднані тип тридільної української церкви з формами польських костьолів епохи Відродження. На початку XX століття зведено величну монастирську дзвіницю.

Житловий будинок «Близнюки»

ред.
Докладніше: Житловий будинок «Близнюки» в Кременці

Унікальна барокова споруда XVII—XVIII століть, що складається із двох однакових з'єднаних будинків з окремими двосхилими дахами.

Комплекс колегіуму чину єзуїтів

ред.
Докладніше: Базиліка святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки (Кременець)
 
Костел оо. Єзуїтів
 
Краєвид Кременця від костелу Єзуїтів

Коштом родини Вишневецьких у місті розпочато будівлю колегіуму ордену єзуїтів. Проект створив архітектор Паоло Фонтана. Будівництво тривало у 1731—1743 роках. Комплекс поєднав костел і келії в єдиному ансамблі. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігнацію Лойолі та святому Станіславу Костці. Наприкінці 20 століття комплекс колегіуму визнано видатною пам'яткою архітектури України. Костел — тринавовий із трансептом, у перехресті — висока гранчаста баня, укрита бароковим куполом із ліхтариком. Вівтарна частина і крила трансепту трохи заокруглені, що значно посилило красу і виразність будівлі. Від підлоги до вищої позначки в інтер'єрі костел має 28 метрів. Бічні нави за єзуїтів були відведені під каплиці.

Коридорною системою костел поєднано з корпусами келій, що в зимову пору давало змогу дістатися всіх частин комплексу без виходу на подвір'я. Бічні крила комплексу попереду мають наріжні башти та утворюють парадний двір на зразок палацового курдонеру. Ухил земельної ділянки спонукав архітектора до створення штучної тераси, вдало прикрашеної парадними сходами, балюстрадами та кам'яними ліхтарями в стилі рококо. Обриси балюстрад і ліхтарів не мають аналогів в Україні. Фасади комплексу розділені на барокові частини-«дзеркала». Контрастне фарбування «дзеркал» і деталей фасадів надає комплексу палацової краси та вишуканості, більш притаманних світським будівлям доби пізнього бароко чи рококо.

У 1803—1805 рр. поляк Тадеуш Чацький разом з уславленим діячем Речі Посполитої Гуґо Коллонтаєм на базі колегіуму заснували Вищу Волинську гімназію (з 1819 року ліцей) на зразок університету. Фундацією Т. Чацького для ліцею придбано бібліотеку екскороля Польщі Станіслава Августа Понятовського та колекцію наукових приладів. За участь студентів колегіуму у визвольному повстанні в 1831 р. Колегіум ліквідовано царем, а бібліотека і наукові прилади конфісковані і передані новоствореному університету Святого Володимира в місті Києві.

Костел було продано Православній Церкві й 1840 року освячено як Преображенський собор.

За часів СРСР храм було закрито й переобладнано на спортивне приміщення Кременецького педучилища.

1992 р. храм передано громаді Української Автокефальної Церкви, яка у 2004 році приєдналася до Української Православної Церкви Київського патріархату.

Після об'єднавчого собору 15 грудня 2018 р. — це собор Преображення Господнього Православної Церкви України.

Костел святого Станіслава

ред.

Збудований у 1853—1857 роках. Був єдиним римо-католицьким парафіяльним храмом на Волині, який діяв у більшовицько-радянський час[32].

Палац Кароліни Дзембовської

ред.

Палац збудований у стилі класицизму в першій половині XVIII століття архітектором Ю. Гофманом. Навколо нього в 1809 році англійським садівником Діонісієм Міклером розбито чудовий парк.

Храми

ред.

Некрополі

ред.

У Кременці є кілька некрополів, зокрема, П'ятницький (Козацький) цвинтар із могилами українських козаків, що загинули в боях за звільнення Кременця від влади Польщі (1648—51 рр.), Монастирське кладовище, старовинний польський цвинтар, військове кладовище.

Військове кладовище розташоване у сквері перед педінститутом. 19 березня 1944 р. в Кременець увійшли підрозділи Червоної армії. Частина бійців, загиблих під час боїв за місто (200 осіб), похована у сквері перед колишнім ліцеєм (тепер педучилище) в 10 індивідуальних могилах та одній братській. Імена воїнів відомі. 10 могил із надгробними плитами, на яких викарбувано імена полеглих. На братській могилі пам'ятник — скульптурна фігура воїна на постаменті.

На Туницькому кладовищі похований радянський воїн В. Я. Медведєв, який загинув у 1944 р. під час боїв за Кременець. На могилі встановлений пам'ятник у вигляді стели, що закінчується вгорі п'ятикутною зіркою[35]. У Кременці під час Другої світової війни було єврейське ґетто. Нацисти розстріляли 15000 євреїв і закопали на місці колишнього тиру 42-го Якутського полку. Сьогодні на цьому місці розташований пам'ятник жертвам нацизму, але через недбалість місцевої влади і нехтування місцевих жителів пам'ятник постійно паплюжать.[36]

 
Дерев'яна церква Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього у місті Кременець

Пам'ятки природи

ред.

Кулінарія

ред.

Кременецькі гречані вареники з сиром — самобутня і цікава місцева страва яку зазви­чай готують «на Ан­дрія» і як святкову під час різдвяно-новорічного святку­вання. У Кременці налагодже­не виготовлення і продаж для мешканців та гостей міста на­півфабрикатів гречаних варе­ників. Крім того, відвідуючи туристичні об'єкти Кременеч­чини, можна придбати на згад­ку свистунці у формі вареників. Автентичні гречані вареники роблять лише з гречаного бо­рошна. Але тоді тісто не розка­чують, а вареницю виліплюють на руці з невеликого шматка тіста. Якщо гречане борошно вимішати наполовину з пше­ничним, їх легше ліпити і мен­ше варити.[37]

Транспорт

ред.
 
Кременецький автовокзал, колишня Кременецька синагога

Територією міста проходить автошлях E85.

Автотранспортне сполучення з іншими регіонами України забезпечує Кременецький автовокзал.

Містом курсують маршрутні таксі (автобуси).

Засоби масової інформації

ред.

Кременець.City [Архівовано 5 травня 2020 у Wayback Machine.] — інтернет видання, створене у грудні 2017 року колективом Інформаційного центру «Діалог» та Агенцією розвитку локального медіа «Або».[38]

Радіостанції

ред.
  • Говорить Кременець — районна комунальна радіостанція. Засновник — Кременецька районна рада. В ефірі — інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні програми та передачі для дітей. Веде мовлення на 1-му каналі проводової мережі за наступним графіком: понеділок, середа, четвер, п'ятниця — 06:30-06:44; вівторок — 10:30-10:59 (час мовлення не використовується під час трансляції пленарних засідань Верховної Ради України); п'ятниця — 11:40-11:59. Блог радіостанції в Інтернеті — kremenetsradio.blogspot.com [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] (не оновлюється).

Колишні періодичні видання

ред.
  • газета «Будівничий церкви Божої» — євангельсько-християнський місячник. Виходив 1935—1936 за редакцією Д. Гарасевича у співпраці з американською місією Церкви Божої. Друкував богословські статті, історико-статистичні матеріали про євангельський рух в Україні, поезії, біблійні оповідання для дітей, афоризми тощо. Політичні проблеми журнал принципово не висвітлював[39]
  • церковно-народний ілюстрований двотижневий часопис «Духовний сіяч»
  • християнський щомісячник «Євангельський голос» — виходить від 1936 р. Видавці — М. Вербицький і Г. Федишин[40].
  • газета «Крем'янецький вісник» — виходила 2-3 рази на тиждень у м. Крем'янець від 20 липня 1941 до 3 лютого 1944 р. Редактор — А. Трачук[41]
  • літературний журнал «Хвиля» — виходив від 12 лютого 1923 р. Друкувався на літографі. Вийшло два числа. Видавець — Ф. Півниченко, редактор Улас Самчук (під псевдонімом А. Офіренко), В. Данильченко й А. Гайовий[42].
  • «Кременіцер Штиме» (ід. Голос Кременця) — єврейський часопис.

Сучасні періодичні видання

ред.
  • Діалог — щотижнева газета Кременецької районної ради і райдержадміністрації.
  • Типовий Кременець — найбільша інтернет спільнота.

Населення

ред.

Національний склад

ред.

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[43]:

Національність Відсоток
українці 96.45%
росіяни 2.50%
поляки 0.52%
білоруси 0.21%
інші/не вказали 0.32%
Усього 100%

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[44]:

Мова Кількість Відсоток
українська 21351 97.58%
російська 465 2.13%
польська 24 0.11%
білоруська 12 0.05%
румунська 7 0.03%
вірменська 2 0.01%
інші/не вказали 19 0.09%
Усього 21880 100%

Відомі люди пов'язані з містом

ред.
 
Пам'ятник Віллібальду Бессеру в Кременецькому ботанічному саду
 
Пам'ятник Юліушу Словацькому

Почесні громадяни Кременця[45]

ред.

Народилися

ред.

Проживали

ред.
  • Свидригайло Ольгердович — великий князь литовський та руський, князь волинський. Був ув'язнений у Кременецькому замку, надав місту Магдебурзьке право;
  • Павел Гіжицький — польський бароковий архітектор, скульптор, різьбяр і художник. Будівничий кременецької базиліки святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки (нині Преображенський собор) за проектом італійця Паоло Фонтана та дзвіниці кременецького костелу Успіння Діви Марії (нині Миколаївський собор). Єзуїт;
  • Мордехай з Кременця — хасидський цадик XVIII століття. Син цадика Іехіеля Міхаеля з Золочева;
  • Яків Ізраїль бен Цві га-Леві — юдейський проповідник (магід). Опонент хасида цадика Мордехая;
  • Вілібальд Бессер — австрійський ботанік, ентомолог, лікар;
  • Джозеф Сандерс  — польський та російський художник англійського походження;
  • Йозеф Пічман — австрійський художник;
  • Юзеф Антоній Бопре — польський лікар французького походження, видавець та громадський діяч. Учасник польського повстання (1830—1831);
  • Юзеф Крафт — польський архітектор німецького походження. Архітектор кременецького костелу Святого Станіслава;
  • Борис Козубський — український адвокат, громадський і політичний діяч, журналіст;
  • Роман Бжеський —  державний діяч доби УНР, ідеолог модерного українського націоналізму;
  • Ростислав Глувко — український художник-емігрант, графік та іконописець;
  • Михайло Тучемський — український церковний та громадський діяч, краєзнавець. Православний священик;
  • Сергій Міляшкевич — український педагог, директор Кременецької української гімназії імені Івана Стешенка;
  • Никанор Вишневський — український мовознавець та педагог;
  • Лев Данилевич — український мовознавець та педагог;
  • Вацлав Северин Жевуський («Отаман Ревуха») — польський шляхтич, визначна постать доби романтизму, один з започатківців українофільства в польській культурі;
  • Лука Скібінецький — український педагог (природничі науки);
  • Францішек Мончак — польський географ, археолог та мандрівник. Засновник краєзнавчого музею у Кременці;.
  • Здіслав Опольський — польський педагог (природничі науки), краєзнавець;
  • Октавіан Дуда — польський педагог (природничі науки) та ентомолог;
  • Іван Гарасевич — український художник та поет;
  • Марія Кремінярівська — українська письменниця;
  • Зигмунт Румель — польський офіцер та поет. Прототип капітана Зигмунта Кшеменецького з польського художнього фільму «Волинь»(2016);
  • Жак Берж'є  — французький інженер-хімік та письменник-фантаст єврейського походження;
  • Ірена Сандецька — польська та українська громадська діячка, поетеса, педагог;
  • Микола Матерський — український диригент, фольклорист, педагог;
  • Степан Турик — український фольклорист, педагог;
  • Олександр Вітенко — український фольклорист, краєзнавець, просвітянин;
  • Маркіян Трофим'як — римо-католицький єпископ Луцький. Багато років був парохом у Кременці;
  • Гаврило Чернихівський — український історик, волинський краєзнавець, громадський діяч;
  • Микола Чорний — український волонтер загиблий в зоні АТО на сході України;
  • Василь Жданкін — український бард, кобзар, бандурист. Лауреат гран-прі І-го фестивалю «Червона Рута»(1989). Артист театру-студії «Не журись!» (1988—1990, м. Львів);

Працювали

ред.

Навчалися

ред.

Проходили військову службу

ред.

Відвідували

ред.

Мер міста Кременець

ред.

Проживають та працюють у наш час

ред.

Кременецькі старости

ред.

Єпископи Кременецькі

ред.

Із 1873 року тут була резиденція вікарного єпископа православної Волинської єпархія, до 1902 року з титулом єпископа Острозького, а від 1902 року — єпископа Кременецького.

  • Паїсій(Виноградов) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
  • Димитрій (Сперовський) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
  • Амвросій(Гудко) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
  • Никон(Безсонов) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії. Автор проекту дзвіниці Кременецького Богоявленського монастиря;
  • Діонісій (Велединський) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії. Згодом правлячий архієпископ Волинський і Кременецький із резиденцією у Кременці;
  • Амвросій (Казанський) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
  • Симон (Івановський) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
  • Олексій(Громадський) — архієпископ Волинський і Кременецький, митрополит Волинський і Житомирський, екзарх України, що мав резиденцію в Кременці;
  • Йов (Кресович) — правлячий єпископ Кременецький і Дубенський;
  • Дамаскін (Малюта) — єпископ Кременецький і Дубенський;
  • Дорофей (Філіп) — єпископ Кременецький;
  • Марк (Петровцій) — єпископ Кременецький, вікарій Львівської єпархії. Згодом перший правлячий єпископ Тернопільський і Кременецький(УПЦ МП);
  • Іов (Павлишин) — єпископ Кременецький і Збаразький. Згодом перший архієпископ Тернопільський і Кременецький(УПЦ КП);
  • Нестор (Писик) — архієпископ Тернопільський і Кременецький

Відомі кременецькі рабини

ред.
  • Абрахам Хаззан (помер у 1510 р.)
  • Мордехай Яффе(1533—1612 рр.) — видатний учений-талмудист, кабаліст.
  • Шимшон бен Бецалель(XVI ст.) — брат празького рабина Іегуди Льов бен Бецалеля(відомого також як Махараль із Праги та рабі Льов), видатного вченого та героя європейських легенд.

Князі кременецькі

ред.

Власники замку

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 11 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 11 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 серпня 2011. Процитовано 21 серпня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ Аркас М. Історія України-Русі. — К. : Вища школа, 1990. — іл. — С. 86.
  6. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 47, 54, 56, 165, 168, 193, 217 тощо.
  7. ↑ Брайчевський Михайло. Конспект історії України. — К. : ВПК «Знання», 1993. — С. 66.
  8. ↑ Історична Волинь. Архів оригіналу за 24 липня 2015. Процитовано 26 листопада 2014.
  9. ↑ Мірчук П. Концентраційний табір Береза Картузька / V частина: Розділ 7. Ув'язнення і засуди за два роки (від січня 1933 до грудня 1934) [Архівовано 18 листопада 2008 у Wayback Machine.] // Нарис історії ОУН.
  10. ↑ Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.). — Львів : Світ, 1996. — С. 31, 105, 110. — ISBN 5-7773-0359-5.
  11. ↑ Гаврилюк О., Крочак І., Петровський О. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення. — Тернопіль : Астон, 2010. — С. 46. — ISBN 978-966-308-349-0.
  12. ↑ Krzemieniec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 777. (пол.)
  13. ↑ Лавренюк В. Авари (обри) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 19. — ISBN 966-528-197-6.
  14. ↑ Krzemieniec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 777. (пол.) — S. 777. (пол.)
  15. ↑ щоправда, тут він названий його сином, чого, вочевидь, не було
  16. ↑ Таємнича королева Бона Сфорца та її володіння у Кременці Тернопіль (укр.). 19 серпня 2022. Процитовано 22 серпня 2022.
  17. ↑ Barącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu [Архівовано 18 січня 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1879. — S. 8—9. (пол.)
  18. ↑ М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 349.
  19. ↑ Там само. — Т. V. — С. 352.
  20. ↑ Євреї в Кременці. Архів оригіналу за 11 вересня 2007. Процитовано 4 листопада 2008.
  21. ↑ Гуржій О. І. Верлан [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 484. — ISBN 966-00-0734-5.
  22. ↑ Тарас Григорович Шевченко і Тернопільщина - iternopolyanyn.com (укр.). 6 липня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  23. ↑ Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 52. — ISBN 978-617-655-000-6.
  24. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 sierpnia 1933 r. w sprawie zmiany granic miasta Krzemieńca i gmin wiejskich w powiecie krzemienieckim, województwie wołyńskiem. [Архівовано 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  25. ↑ Володимир Ящук. «Це те саме дерев'яне, колись прикордонне містечко, де і я пожинав лаври слави на чолі танцювальної групи». Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 23 травня 2016.
  26. ↑ Кременець // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  27. ↑ Maria Trojanowska. Paliwodzianka Helena (1894—1941) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — T. XXV/1, zeszyt 104. — S. 92. (пол.)
  28. ↑ У Кременці встановили дошку на честь штурму повстанцями нацистської тюрми. ФОТО. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 серпня 2021.
  29. ↑ Motyka Grzegorz. Ukraińska partyzantka, 1942—1960. — Warszawa, 2006. — S. 197
  30. ↑ Обласний літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького в м. Кременці. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 4 жовтня 2011.
  31. ↑ H.Dymnicka-Wołoszyńska. Stanisław Potocki h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 158. (пол.)
  32. ↑ Korpysz E. Polskie kościoły na terenie północno-zachodniej Ukrainy. Stan zachowania [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.]. — S. 45. (пол.)
  33. ↑ Зник старовинний купол з хрестом: Поліція взялася за церковників УПЦ (МП), котрі безплатно користувалися заповідним храмом Кременеця
  34. ↑ Справа УПЦ МП на Тернопільщині: суддю просять повідомити про його релігійні погляди
  35. ↑ Б. Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.
  36. ↑ kremenec.at.ua. Архів оригіналу за 28 грудня 2010. Процитовано 2 січня 2010.
  37. ↑ Кременецькі гречані вареники
  38. ↑ Kremenets.City: хто ми і для чого створили сайт нашого міста. Кременець.City (укр.). Архів оригіналу за 16 січня 2020. Процитовано 16 січня 2020.
  39. ↑ Павлюк І. «Будівничий церкви Божої» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 194. — ISBN 966-528-197-6.
  40. ↑ Ханас В. «Євангельський голос» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 561. — ISBN 966-528-197-6.
  41. ↑ Гуцал П.' «Крем'янецький вісник» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 232. — ISBN 978-966-528-279-2.
  42. ↑ Гуцал П. «Хвиля» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 544. — ISBN 978-966-528-279-2.
  43. ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  44. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  45. ↑ Почесні громадяни Кременця. Архів оригіналу за 20 лютого 2016. Процитовано 21 вересня 2018.
  46. ↑ Дем'янова І. Васірук Михайло Степанович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 91. — ISBN 978-966-528-318-8.
  47. ↑ іноді Антоніо Кастелло → Романченко О. (Київ). Архітектурно-стильові особливості монастирських комплексів Руської провінції Реформатів у XVII—XVIII століть [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.]. — С. 236, 238.
  48. ↑ Ціборовська-Римарович І. Стародруки… // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. — 2013. — Вип. 37. — С. 319.
  49. ↑ Клим'юк М. Академік Гнатюк завжди з нами // «Вільне життя». — 2013. — № 80 (4 жовт.). — С. 5.
  50. ↑ Pociecha W. Dybowski Sebastian († przed 1676) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, 1948. — T. VI. — S. 181. (пол.)
  51. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 25 травня 2015 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 80. (пол.)
  52. ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1908. — Cz. 1. — T. 7. — S. 399. (пол.)
  53. ↑ у польських джерелах — Хвальчевський
  54. ↑ Chwalczewski Jerzy, h. Trąby (†1549) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV, zeszyt 14. — S. 1. (пол.)
  55. ↑ Поліщук В. Городенська гілка князів Масальських на Волині у XVI ст. (руська титулована знать Великого князівства Литовського у структурі шляхетського землеволодіння) // Український історичний журнал, № 2 (479) за 2008. — С. 7—8.
  56. ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1904. — Cz. 1. — T. 7. — S. 264. (пол.)
  57. ↑ Поліщук В. Городенська гілка князів Масальських… — С. 7.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
 
У Вікісловнику є сторінка Кременець.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Kremenets
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кременець&oldid=43558295