Західний Буг

Західний Буг
Західний Буг
	Західний Буг біля с. Стриганка
49°53′34″ пн. ш. 25°01′00″ сх. д. / 49.8927° пн. ш. 25.0166° сх. д.
Витік	с. Верхобуж; (Золочівський район, Львівська область)
• координати	49°53′34″ пн. ш. 25°01′00″ сх. д. / 49.8927° пн. ш. 25.0166° сх. д.
• висота, м	350
Гирло	Зеґжинське водосховище на р. Нарев
• координати	52°30′24″ пн. ш. 21°05′04″ сх. д. / 52.5067° пн. ш. 21.0844° сх. д.
Басейн	басейн Нарвиd
Країни:	Україна; Білорусь; Польща
Регіон	Волинська область; Берестейська обл.; Львівська область
Довжина	772 км (в Україні 392 км)
Площа басейну:	39 420 км²
Середньорічний стік	108 м³/с
Притоки:	Праві — Слотвина, Рокитна, Холоївка, Спасівка, Білий стік, Студянка, Луга, Неретва; Ліві — Золочівка, Полтва, Кам'янка, Рата, Солокія, Варяжанка
Водойми в руслі	Зегжинське водосховище
	Медіафайли у Вікісховищі

Буг або За́хідний Буг^[1] (біл. Захо́дні Буг, пол. Bug) — річка в Україні, Білорусі та Польщі. Ліва притока Нареву (басейн Вісли).

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Буг (значення).

Назва

Буг — це назва індоєвропейського походження, що уперше з'являється на сторінках давніх літописів поряд з етнонімом «бужани». Назва походить від індоєвропейського кореня *bheug(h) — «гнути, згинати», етимологічно споріднене з праслов'янським інфінітивом *bъgati — «вигинати, закручувати» та з праслов'янським коренем *bag- // *bog- // *bug- із реконструйованим значенням «затоплене місце; течія, потік», споріднене з праслов'янським іменником *bag-no — «багно, болото». Назва вказує на особливості гідроландшафту річки з великою кількістю закрутів та заболочених місць. Відкидати давньогерманське походження гідроніма, утім, теж повністю не можна, хоч поширення відповідників у низці слов’янських діалектів промовляє на користь саме праслов’янської генези.^[2].

Сучасна назва ріки (з указівкою на її розташування у західній частині України) з'явилася внаслідок помилки. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог В. Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з, як йому здавалося, однаковими назвами — Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна ріка — Богом. Проте В. Д. Ласкарєв не помітив цього і наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг^[3].

Опис

Довжина становить 772 км (в Україні 392 км), площа басейну — 39 420 км² (в Україні — 10 100 км²). Похил річки — 0,3 м/км. Західний Буг — рівнинна річка (заболочена заплава, стариці, звивисте річище); у басейні річки багато озер, зокрема Шацькі озера. Судноплавна в нижній течії.

У басейні річки на території Львівської області є 7 водосховищ загальним об'ємом 31,4 млн м³. Найбільші з них: Добротвірське — 14,8 млн м³ та Сокальське — 4,92 млн м³.

Середньорічні витрати води змінюються по довжині річки від 1,12 (с. Сасів) до 29,5 м³/с (м. Сокаль).

В умовному створі на кордоні України, Польщі та Білорусі середні витрати води р. Західний Буг становлять 52,3 м³/с (отримано розрахунковим методом українськими гідрологами)^[4].

Мінералізація води річки в середньому становить: весняна повінь — 497 мг/дм³; літньо-осіння межень — 518 мг/дм³; зимова межень — 573 мг/дм³^[4].

Середньорічний іонний стік з водами Західного Бугу з території України становить 793,5 тис. т/рік (58 % — весняна повінь, 26 % — літньо-осіння межень, 16 % — зимова межень)^[4].

Розташування

Витік розташований у селі Верхобужі Золочівського району (Львівська область) на Подільській височині (низькогірне пасмо Вороняки). В Україні тече територією Малого Полісся (в межах Надбужанської котловини), між Сокальським пасмом та Надбузькою височиною (частини Волинської височини), а також уздовж західного краю Поліської низовини. Буг впадає в штучне Зеґжинське озеро (раніше — в річку Нарву).

Гідрографічна мережа Польщі
Водозбірний басейн Вісли на території України
Річкова мережа Західного Бугу на території України

Основні притоки

Великі населені пункти над Бугом

Буськ, Кам'янка-Бузька, Добротвір, Соснівка, Червоноград, Сокаль, Сасів, Устилуг, Володава, Тереспіль, Дорогичин, Берестя.

Алегорія річки Західний Буг, статуя на терасі Палацу-на-воді в Королівських Лазенках у Варшаві

Цікаві факти

Західний Буг, на відміну від інших річок, починається не маленьким потічком з джерельця, а досить повноводним потоком з колодязя в селі Верхобужі. У минулому відразу при витоку річки працював водяний млин, а це означає, що води було досить, щоб крутити тяжкі млинові жорна.

Див. також

Південний Буг

Примітки

↑ Назва Буг є і в «Малому атласі СРСР» за 1981 р. с.79.
↑ Ціхоцький, Іван (2016). Гідронімікон поріччя Західного Бугу (Проблема етимологічної та хронологічної атрибуції) (Стаття). Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Випуск 63. Львів. с. 196—207. ISSN 2078-5534. На сторінках літопису Західний Буг уперше з’являється поряд із племінним етнонімом “бужани”. Назва, що походить від індоєвропейського кореня *bheug(h) – “гнути, згинати”, етимологічно споріднена з праслов’янським інфінітивом *bъgati – “вигинати, закручувати” та з праслов’янським коренем *bag- // *bog- // *bug- із реконструйованим значенням “затоплене місце; течія, потік”; споріднена з праслов’янським іменником *bag-no – “багно, болото” [ЕСЛН, с. 25; ПГФ, с. 51]. Відкидати давньогерманське походження гідроніма (дав.-в.-нім. boug, сер.-в.-нім. bouc – “кільце”; дав.-в.-нім. buog – “плечовий суглоб”; дав.-ісл. baugr – “пряжка”), утім, теж повністю не можна, хоч поширення апелятивних відповідників гідронімної основи у низці слов’янських діалектів (болг. діал. буга – “сире, грузьке місце”; макед. буга – “пліснява”; рос. діал. буга – “підтоплений береговий ліс, зарості”; лат. baugа – “грузьке місце біля ріки; поганий ґрунт”) [ЭССЯ, 3, с. 78; СНГТ, с. 97] промовляє на користь саме праслов’янського його походження.
↑ Денисик Г. І. Поверхневі води: річки та болота / Г. І. Денисик, О. М. Гусак // Середнє Побужжя: [монографія]; за ред. Г. І. Денисика. — Вінниця: Гіпаніс, 2002. — С. 67-81.
↑ ^а ^б ^в Забокрицька М. Р., Хільчевський В. К., Манченко А. П. Гідроекологічний стан басейну Західного Бугу на території України [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.]. — К. : Ніка-Центр, 2006. — 184 с. — ISBN 966-521-397-0.

Джерела

Bug // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 450. (пол.)
Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
Забокрицька М. Р., Хільчевський В. К. Західний Буг [Архівовано 12 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Забокрицька М. Р., Хільчевський В. К., Манченко А. П. Гідроекологічний стан басейну Західного Бугу на території України. — К. : Ніка-центр, 2006. — 184 с. — ISBN 966-521-397-0.
Кузярін О. Т. Синтаксономія рудеральної рослинності заплавних екосистем басейну Західного Бугу [Архівовано 8 листопада 2014 у Wayback Machine.] // Наукові записки Державного природознавчого музею. Випуск 21. — Львів, 2005. — С. 29—52.
Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.

Посилання

Хільчевський В. К. та ін. Гідрохімія річок Лівобережного лісостепу України : навчальний посібник. — К. : Ніка-центр, 2014. — 230 с.

[1] Назва Буг є і в «Малому атласі СРСР» за 1981 р. с.79.

[2] Ціхоцький, Іван (2016). Гідронімікон поріччя Західного Бугу (Проблема етимологічної та хронологічної атрибуції) (Стаття). Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Випуск 63. Львів. с. 196—207. ISSN 2078-5534. На сторінках літопису Західний Буг уперше з’являється поряд із племінним етнонімом “бужани”. Назва, що походить від індоєвропейського кореня *bheug(h) – “гнути, згинати”, етимологічно споріднена з праслов’янським інфінітивом *bъgati – “вигинати, закручувати” та з праслов’янським коренем *bag- // *bog- // *bug- із реконструйованим значенням “затоплене місце; течія, потік”; споріднена з праслов’янським іменником *bag-no – “багно, болото” [ЕСЛН, с. 25; ПГФ, с. 51]. Відкидати давньогерманське походження гідроніма (дав.-в.-нім. boug, сер.-в.-нім. bouc – “кільце”; дав.-в.-нім. buog – “плечовий суглоб”; дав.-ісл. baugr – “пряжка”), утім, теж повністю не можна, хоч поширення апелятивних відповідників гідронімної основи у низці слов’янських діалектів (болг. діал. буга – “сире, грузьке місце”; макед. буга – “пліснява”; рос. діал. буга – “підтоплений береговий ліс, зарості”; лат. baugа – “грузьке місце біля ріки; поганий ґрунт”) [ЭССЯ, 3, с. 78; СНГТ, с. 97] промовляє на користь саме праслов’янського його походження.

[3] Денисик Г. І. Поверхневі води: річки та болота / Г. І. Денисик, О. М. Гусак // Середнє Побужжя: [монографія]; за ред. Г. І. Денисика. — Вінниця: Гіпаніс, 2002. — С. 67-81.

[літ.1-4] а ^б ^в Забокрицька М. Р., Хільчевський В. К., Манченко А. П. Гідроекологічний стан басейну Західного Бугу на території України [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.]. — К. : Ніка-Центр, 2006. — 184 с. — ISBN 966-521-397-0.

[1]

[2]

[3]

[4]