Ендокард (лат. endocardium; від endon — «всередині» і kardia — «серце») — внутрішній шар оболонки стінки серця хребетних; являє собою досить тонку сполучнотканинну оболонку, яка вистилає порожнину серця (його передсердя й шлуночки) та утворює стулки і півмісяцеві заслінки його клапанів[1]. Ендокард передсердь товстіший, ніж шлуночків, але товстіший у лівих камерах серця, особливо в ділянках міжшлуночкової перегородки та вічок легеневого стовбура та аорти. Найтоншим шаром ендокард вкриває сухожилкові струни. Ендокард побудований із чотирьох шарів. Внутрішнім шаром є ендотелій, що утворений пласкими полігональними ендотеліоцитами, розміщеними на товстій базальній мембрані. Другим є сполучнотканинний підентоліальний шар (пухка сполучна тканина). У третьому м'язово-еластичному шарі, є багато еластичних волокон між якими містяться гладкі міоцити. Четвертий зовнішній сполучнотканинний шар, межує з міокардом і складається з товстих еластичних, колагенових і ретикулярних волокон. Уцьому шарі є багато судин.

Ендокард

В енциклопедичній і медичній літературі першої половини XX століття і раніше, ендокард нерідко називають «ендокардій», зокрема в однойменній статті академіка А. С. Догеля в «ЕСБЕ»[2].

Ендокард утворений ендотелієм, й вкритий ззовні сполучною тканиною з гладенькими м'язовими волокнами. Гладенька ендотеліальна стінка ендокарду сприяє більш легкому потоку крові, яка проходить через серце, а також перешкоджає утворенню тромбів.

Запалення внутрішньої оболонки серця називається ендокардит.

Примітки

ред.
  1. Головацький, Андрій; Черкасов, Віктор; Сапін, Михайло; Парахін, Анатолій (2009). АНАТОМІЯ ЛЮДИНИ том 3 (українською) . Вінниця: Нова Книга. с. 376. ISBN 978-966-382-181-8.
  2. Эндокардий // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)