Династія Цін
Дина́стія Цін (маньчжурська: Daicing gurun; кит.: 清朝; піньїнь: Qīng Cháo; літ.: 'Чиста') офіційно Вели́ка Цін (кит.: 大清; піньїнь: Dà Qīng) — маньчжурська імператорська династія, що керувала Китаєм у 1636—1912 після ліквідації династії Мін. Заснована родом Айсін Ґьоро. Виникла на базі маньчжурської держави Пізня Цзінь, назва якої була змінена на Цін в 1636 році. Маньчжурські війська захопили майже всю територію Китаю 1646 року, однак пацифікація провінцій та придушення виступів етнічних китайців (хань) тривали до 1683 року.
За час правління династії Цін, завойовники-маньчжури сильно китаїзувалися, хоча і залишили деякі елементи своєї кочівницької культури. На знак покори імператорський двір змусив чоловіче населення країни голити голови і заплітати волосся у довгі коси на маньчжурський лад.
Занепад Цін почався у 19 столітті. Він супроводжувався зовнішньою інтервенцією держав Заходу, повстаннями хань у центрі та на півдні країни, а також поразками у війнах. Не маючи сил, щоб протистояти тиску ззовні та зсередини, династія була повалена у результаті Сіньхайської революції 12 лютого 1912 року. Останній монарх династії, імператор Пуї, пізніше згодився очолити незалежну Маньчжурську державу (1932—1945), утворену японськими мілітаристами.
Історія
ред.Виникнення
ред.1616 року хан осілих чжурчженів Нурхаці з роду Айсін Ґьоро об'єднав розрізнені чжурчженські племена і заснував династію Пізня Цзінь в Маньчжурії. Після його смерті престол успадковував син Хуан Тайцзі. В 1629 році була запроваджена китайська екзаменаційна система для майбутніх чиновників і воєначальників, організований Секретаріат, провідне державне діловодство, а в 1631 році — система «шести відомств», аналогічна існуючій на той час у Китаї. На низку посад були призначені китайські чиновники-перебіжчики.
1627 року Хуан Тайцзі підкорив корейську династію Чосон. Корейський ван був змушений укласти мир, сплатити данину і налагодити торгівлю з переможцями.
У зв'язку зі зміцненням китайської оборони, для завоювання північного Китаю потрібно було обійти регіон Ляосі (частина Ляоніна на захід від річки Ляо), а це було можливо тільки через Південну Монголію. Абахай залучив на свою сторону багатьох монгольських правителів і підтримав їх у боротьбі проти Лігдан-хана — правителя Чахар, який намагався відновити імперію Чингіз-хана. В обмін на це Хуан Тайцзі зобов'язав монгольських правителів брати участь у війні проти Китаю. Уже в 1629 році кіннота Абахо обійшла фортеці Ляосі із заходу, прорвалася через Велику стіну і виявився біля стін Пекіна, де почалася паніка. З багатою здобиччю війська Абахо пішли геть. Крім того, після розгрому Чахар, Абахай заявив, що він заволодів імператорською печаткою монгольської династії Юань, яка іменувалася «Друк Чингіз-хана».
У 1636 році Абахай дав династії нове ім'я — «Цін», а підданих наказав іменувати не «чжурчженями», а «маньчжурами». Нова держава маньчжурів відтепер стала називатися Цін (Велика Держава — Да Цін-го) — по найменуванню династії. До титулу «імператор» Абахай приєднав його монгольський аналог «богдихан», бо до складу Маньчжурської імперії увійшла частина Південної Монголії. Рокам свого правління він дав девіз «Чунде» 崇德. У 1637 році маньчжурська армія розгромила Корею, яка була змушена стати «данником» імперії Цін і розірвати відносини з Китаєм.
Відтоді маньчжурська кіннота стала здійснювати регулярні набіги на Китай, грабуючи і забираючи в полон, перетворюючи на рабів сотні тисяч китайців. Все це змусило мінських імператорів не просто стягнути війська до Шаньхайґуаню, а й сконцентрувати тут чи не найкращу, найбільшу і найбоєздатнішу з усіх своїх армій на чолі з У Саньгуєм.
Занепад імперії Мін
ред.Занепад Мін став очевидним у зв'язку з посухами, неврожаями, економічною кризою, корупцією, свавіллям чиновників і війною з маньчжурами (1618—1644). Ці катастрофічні події змусили селян взятись за зброю. У 1628 році в провінції Шеньсі розрізнені ватаги стали створювати повстанські загони та обирати вождів. З цього моменту в північно-східному Китаї почалася селянська війна, яка тривала 19 років (1628—1647).
У 1640-х роках селян більше не лякала ослабіла армія, яка терпіла поразку за поразкою. Регулярні війська потрапили в кліщі між маньчжурськими військами на півночі та повсталими провінціями, в них посилилося дезертирство. Армія, позбавлена грошей і продовольства, зазнала поразки від Лі Цзичена. Столиця була залишена практично без боротьби (облога тривала всього два дні). Зрадники відкрили ворота перед військами Лі, і ті безперешкодно змогли увійти всередину. У квітні 1644 Пекін підкорився повсталим; останній мінський імператор Чунчжень покінчив життя самогубством, повісившись на дереві в імператорському саду.
Цим скористалися маньчжури. Маньчжурська армія під керівництвом князя Доргоня, з'єднавшись з військами У Саньгуя, розбила повсталих у Шаньхайгуань і слідом за тим підійшла до столиці. 4 червня 1644 Лі Цзичен, залишивши столицю, бувши спантеличеним, відступив. Через 2 дні маньчжури разом з генералом У зайняли місто і проголосили імператором юного Айсіньгеро Фулінь. Військо повстанців зазнало ще однієї поразки від маньчжурської армії у Сіані і змушене було відступити за течією річки Хань аж до Ухані, потім вздовж північного кордону провінції Цзянси. Тут Лі Цзичен помер.
Державний устрій
ред.- Імператор — верховний суверен, джерело влади.
- Відомство військових таємниць — найвищий політичний орган влади з 1737 року.
Імператори
ред.Докладніше: Список правителів Династії Цін
Пізня Цзінь(Чжурчженська держава — Велика Маньчжурська держава) | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
№ | Власне Ім'я | Храмове ім'я | Посмертне ім'я | Роки життя | Девіз | Правління | Ім'я за девізом |
1 | Нурхаці 努爾哈赤 |
Тайцзу 太祖 |
Імператор Ґао 高皇帝 |
1559-1626 | Тяньмін 天命 |
1616-1626 | Хан Тяньмін 天命汗 |
2 | Хуан Тайцзі 皇太极 |
Тайцзун 太宗 |
Імператор Вень 文皇帝 |
1592-1643 | Тяньцун 天聰 |
1626-1636 | Хан Тяньцун 天聰汗 |
Династія Цін | |||||||
2 | Хуан Тайцзі 皇太极 |
Тайцзун 太宗 |
Імператор Вень 文皇帝 |
1592-1643 | Чунде 崇德 |
1636-1643 | Імператор Чунде 崇德帝 |
3 | Фулінь 福臨 |
Шицзу 世祖 |
Імператор Чжан 章皇帝 |
1638-1661 | Шуньчжи 順治 |
1643-1661 | Імператор Шуньчжи 順治帝 |
4 | Сюаньє 玄燁 |
Шенцзу 聖祖 |
Імператор Жень 仁皇帝 |
1654-1722 | Кансі 康熙 |
1661-1722 | Імператор Кансі 康熙帝 |
5 | Іньчжень 胤禛 |
Шицзун 世宗 |
Імператор Сянь 憲皇帝 |
1678-1735 | Юнчжен 雍正 |
1722-1735 | Імператор Юнчжен 雍正帝 |
6 | Хунлі 弘曆 |
Ґаоцзун 高宗 |
Імператор Чунь 純皇帝 |
1711-1799 | Цяньлун 乾隆 |
1735-1796 | Імператор Цяньлун 乾隆帝 |
7 | Юн'янь 顒琰 |
Женьцзун 仁宗 |
Імператор Жуй 睿皇帝 |
1760-1820 | Цзяцін 嘉慶 |
1796-1820 | Імператор Цзяцін 嘉慶帝 |
8 | Міньнін 旻寧 |
Сюаньцзун 宣宗 |
Імператор Чен 成皇帝 |
1782-1850 | Даоґуан 道光 |
1820-1850 | Імператор Даоґуан 道光帝 |
9 | Ічжу 奕詝 |
Веньцзун 文宗 |
Імператор Сянь 顯皇帝 |
1831-1861 | Сяньфен 咸豐 |
1850-1861 | Імператор Сяньфен 咸豐帝 |
10 | Цзайчунь 載淳 |
Муцзун 穆宗 |
Імператор Ї 毅皇帝 |
1856-1875 | Тунчжи 同治 |
1861-1875 | Імператор Тунчжи 同治帝 |
11 | Цзайтянь 載湉 |
Децзун 德宗 |
Імператор Цзін 景皇帝 |
1871-1908 | Ґуансюй 光緒 |
1875-1908 | Імператор Ґуансюй 光緒帝 |
12 | Пуї 溥儀 |
Ґунцзун 恭宗 |
Імператор Сюнь 逊皇帝 |
1908-1967 | Сюаньтун 宣統 |
1908-1912 | Імператор Сюаньтун 宣統帝 |
Уряд династії Цін
ред.Прем'єр-міністри
ред.Прем'єр-міністри | |||||
---|---|---|---|---|---|
№ | Portrait | Ім'я | На посаді | Імператор | |
1 | Ікуан慶親王(1838—1917) | 8 травня 1911 | 1 листопада 1911 | Пуї 溥儀 | |
2 | Юань Шикай袁世凱(1859—1916) | 2 листопада 1911 | 10 березня 1912 | ||
Чжан Сюнь張勳(1854—1923) | 1 серпня 1917 | 12 серпня 1917 |
Війни
ред.- 1639—1689: Московсько-Цінські війни → перемога Цін (Нерчинський договір).
- 1673—1681: Повстання трьох уділів → перемога Цін.
- 1690—1759: Джунгарсько-Цінські війни → перемога Цін (знищення Джунгарії).
- 1796—1804: Повстання секти Білого лотоса → перемога Цін (початок занепаду династії).
- 1839—1842: Перша опіумна війна → поразка Цін.
- 1850—1864: Тайпінське повстання → перемога Цін
- 1856—1860: Друга опіумна війна → поразка Цін (Пекінський договір 1860)
- 1874: Тайванський інцидент → поразка Цін.
- 1894—1895: Японсько-Цінська війна → поразка Цін (Сімоносекський договір).
Міжнародні відносини
ред.- Нерчинський договір (1689)
- Айгунський договір (1858) — втрата частини Північної Маньчжурії.
- Російсько-китайська конвенція 1898
Культура
ред.- Літературна інквізиція
- Шень Децзянь (1673—1769), поет, редактор декількох антологій
- 1782: «Повне зібрання книг за чотирма розділами» — найбільша в історії хрестоматія китайської літератури.
- Розвиток нових напрямків у каліграфії: спочатку — бей-сюе-пай («напрямок вивчення стел», представниками якого були Ден Шижу (1843—1805), І Біншоу (1754—1816), а згодом — цзіньшишу-пай («каліграфія на бронзі та камені»), засновником якої був Лі ЖуйЦін.
- Жень Бонянь (1840—1896) — ключова фігура Шанхайської школи живопису за часів династії.
- Дін Гуаньпен — значний придворний художник-портретист.
- Хун Лянцзі (1746—1809) — автор оригінальної демографічної теорії.
- Чжен Баньцяо (1693—1766) — один з провідних художників початку династії.
- Мін Чжень (1730—1788) — один зі значних художників ранньої Цін з гуртках «художників-інтелектуалів».
- Ґао Фенхань (1683—1749) — різьбяр, художник, поет. Значна частина його картин намальована лівою рукою. Іншим відомим майстром, який працював в напрямках пейзажу й водночас займався різьбленням був У Чаншо (1844—1927).
- Вей Юань (1794—1856) — письменник, мислитель, першим висунув відому тезу — «вчитися у варварів їх передовій техніці, з тим щоб тримати їх під контролем».
- Чжоу Сян (1871—1933), відкрив першу приватну школу мистецтв
Пам'ять та спадщина
ред.- У 1928 році за наказом Бейянського уряду було утворено «Начерк [офіційної] історії Цін» 清史稿: відповідно традиції, досвід династії мав узагальнюватися у подібному творі — для нащадків. Робота над повною історією була перервана громадянською війною та відповідною нестачею фінансування. Комісію з понад 100 інтелектуалів, які працювали над цим твором, очолював Чжао Ерсюнь 趙爾巽 (1844—1927).
Див. також
ред.Нотатки
ред.- ↑ Коротко був конституційною монархією після початку Сіньхайської революції в 1911.
Примітки
ред.- ↑ Söderblom Saarela, (2021).
- ↑ Norman, (1988), с. 133–134.
- ↑ Living in the Chinese Cosmos: Understanding Religion in Late Imperial China (1644–1911), What is Popular Religion, Columbia University, архів оригіналу за 19 січня 2015, процитовано 15 червня 2021
- ↑ Taagepera, Rein (September 1997). Expansion and Contraction Patterns of Large Polities: Context for Russia (PDF). International Studies Quarterly. 41 (3): 500. doi:10.1111/0020-8833.00053. JSTOR 2600793. Архів (PDF) оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 24 липня 2020.
Джерела та література
ред.Кирилицею
- Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
- (рос.) Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цін. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.
Латинкою
- Elliot, Mark C. The Manchu Way: The Eight Banners and Ethnic Identity in Late Imperial China. Stanford: Stanford University Press, 2001
- Spence, Jonathan. The Search for Modern China. New York: W W Norton & Company, 1990
- Spence, Jonathan. God's Chinese Son: The Taiping Heavenly Kingdom of Hong Xiuquan. New York: W W Norton & Company, 1997
- Söderblom Saarela, Mårten (2021). Manchu Language. Oxford Research Encyclopedia of Asian History. Oxford University Press. doi:10.1093/acrefore/9780190277727.013.447. ISBN 978-0-19-027772-7.
- Norman, Jerry (1988). Chinese. Cambridge; New York: Cambridge University Press. ISBN 0521228093.
Посилання
ред.- Цін // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Хронологія династії Цін [Архівовано 2 січня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- Мистецтво династії Цін[недоступне посилання з квітня 2019] (англ.)