Бусел Яків Григорович

Яків Григорович Бусел
Яків Григорович Бусел
Народився	26 січня 1912; Митава (біля Риги), Ліфляндська губернія ; (за інш.дан. Кальварія (біля Вільнюса), Віленська губернія), Російська імперія
Помер	15 вересня 1945 (33 роки); с. Бишки, Козівський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР; ·Загинув у бою з НКВС
Національність	українець
Діяльність	журналіст-публіцист
Відомий завдяки	теоретик і організатор боротьби УПА
Alma mater	Львівський університет (юриспруденція)
Посада	заступник командира УПА-Північ; начальник політвиховного відділу ГВШ УПА
Військове звання	Підполковник (посмертно)
Партія	ОУНР, ОУН
Родичі	Брат Бусел Олександр
Нагороди	(посмертно)
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бусел.

Я́ків Григо́рович Бу́сел (псевда: «Дніпровий», «Галина», «Заславський», «Київський», «Шахтар») (26 січня 1912(19120126), Митава (біля Риги), Ліфляндська губернія (за іншими даними — Кальварія (тепер — мікрорайон Вільнюса), Віленська губернія) — 15 вересня 1945, с. Бишки, Козівський район, Тернопільська область) — український політичний діяч, публіцист, член Проводу ОУН (від серпня 1943), заступник командира УПА-Південь (1-ша половина 1944), начальник політвідділу Головного військового штабу(ГВШ) УПА (1944—1945).

Лицар Золотого Хреста Заслуги (посмертно).

Брат — Олександр Бусел.

Життєпис

У 1932—1933 роках — студент юридичного факультету Львівського університету, на канікулах вів організаційну роботу в Клевані на Рівненщині.

Роки боротьби

У 1933 — повітовий командант ОУН Рівненщини. Заарештований польською поліцією 10 вересня 1933, засуджений Рівненським окружним судом 1 червня 1934 за приналежність до ОУН на 4 роки. Вийшов на волю 3 січня 1936 за амністією.

Організаційний референт крайового проводу ОУН ПЗУЗ (1936—1937). Удруге заарештований у червні 1937 (7.08.1937). Засуджений на Рівненському процесі (22—26 травня 1939) до 12 років. Вийшов на волю у вересні 1939. Співробітник політико-пропагандистського осередку при Проводі ОУН у Кракові (1940—1941).

Один з організаторів та учасник Другого великого збору ОУН(б) (квітень 1941). Протягом 1941—44 очолював крайовий політично-пропагандистський осередок, редагував всі підпільні видання на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ, 1935—1937). Редактор підпільних видань ОУН і Української повстанської армії на ПЗУЗ:

«Інформатор» (1942—1943),
«Вісті з фронту УПА» (1943),
«До зброї» (1943—1944) та ін.

Яків Бусел, 1940-ві

На Третьому надзвичайному великому зборі ОУН(б) (серпень 1943) обраний членом Проводу.

Ініціатор скликання Першої конференції поневолених народів Сходу Європи і Азії (листопад 1943).

У лютому-серпні 1944, як заступник провідника ОУН і заступник командира УПА-Північ керував усім повстанським рухом краю, оскільки в цей час Дмитро Клячківський перебував на німецькій частині за лінією фронту. Улітку 1944 брав участь у творенні Національно-визвольної революційної організації.

Керівник політвишколу при Проводі ОУН, начальник політвиховного відділу Головного військового штабу (ГВШ) УПА (1944—1945).

Друкувався в підпільних виданнях, видав брошуру «Совєтський патріотизм». Восени 1945 — керівник суспільно-політичної референтури крайового проводу на Волині.

За оцінкою Василя Кука, Бусел був справжнім ідеологічним наставником УПА, а Петро Полтава, Осип Дяків-Горновий — його учнями і помічниками.

Загинув 15 вересня 1945 у бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС у с. Бишки Козівського району Тернопільської області.

Публіцистика

Совєтський патріотизм. Вступ (надрукована посмертно 1946)

Нагороди

Згідно з Наказом Головного військового штабу УПА ч. 3/52 від 12.10.1952 р. полковник-політвиховник УПА Яків Бусел — «Київський» нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА.

Вшанування пам'яті

У багатьох містах України є Вулиця Героїв УПА, до яких належить і Яків Бусел.
13.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Рівне Золотий хрест заслуги УПА (№ 004) переданий Віктору Буселу, племіннику Якова Бусела — «Київського».

Література

Бачина-Бачинський Євген. Є. Коновалець зблизька. — «Літопис Червоної Калини» 3, 1996.
Іщук Олександр, Марчук Ігор. Брати Бусли. Життя за Україну [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] — Львів; Торонто : Літопис УПА, 2011. — 128 с. : фотогр. — (Літопис Української Повстанської Армії. Серія Події і люди; кн. 16). — ISBN 978-966-2105-30-8.
Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.
Содоль Петро. Українська Повстанча Армія, 1943—1949: Довідник. — Нью-Йорк, 1994.
Стасюк О. Й. Бусел Яків [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 414. — ISBN 966-00-0734-5.
Українська журналістика в іменах. Бібл. ім. Стефаника НАН. Ред. М. Романюк. — Львів, 1997. — Вип. 4.
Шумук Данило. Пережите і передумане. — К. : В-во ім. О. Теліги, 1998.

Посилання

Квазіенциклопедія ОУН-УПА^{[недоступне посилання з червня 2019]}
Бусел Яків