Вікіпедія

Астровіруси

сімейство вірусів

Астровіруси (лат. Astroviridae) — родина вірусів, що була вперше виявлена у 1975 році після спалаху діареї за допомогою електронних мікроскопів[1]. Окрім людей, астровіруси було виявлено у багатьох видів ссавців (класифікуються як рід Mamastrovirus) і птахів, таких як качки, кури та індичата (класифікуються як рід Avastrovirus).

Astroviridae
Електронна мікрофотографія Астровірусів
Класифікація вірусів редагувати
(без рангу): Віруси (Virus)
Реалм: Riboviria
Царство: Orthornavirae
Тип: Pisuviricota
Клас: Stelpaviricetes
Ряд: Stellavirales
Родина: Астровіруси (Astroviridae)
Genera
Вікісховище: Astroviridae

Віріони астровірусів мають ікосаедричну форму 28–35 нанометрів в діаметрі з характерною п'яти- або шестикутною зірчастою структурою поверхні.

Поряд з родинами Picornaviridae і Caliciviridae астровіруси є третьою родиною безоболонкових вірусів, геном яких складається з одноланцюгової геномної (+)РНК[2]. Численні дослідження вказують на те, що астровіруси людини є однією з причин гастроентериту у маленьких дітей у всьому світі[2]. У тварин астровіруси можуть спричиняти інфекцію шлунково-кишкового тракту, а також енцефаліту (у людей і великої рогатої худоби), гепатиту (у птахів) і нефриту (у птахів)[3].

Симптоми

ред.

Астровіруси є однією з причин гастроентериту у дітей, чия імунна система недостатньо розвинена, і у літніх людей, чия імунна система, як правило, дещо ослаблена. Наявність вірусних часток у фекаліях та епітеліальних клітинах кишечника свідчить про те, що вірус розмножується в шлунково-кишковому тракті людини[4]. Основними симптомами є діарея, що супроводжується нудотою, блюванням, лихоманкою, загальним нездужанням і болем у животі. Проведені дослідження показали, що інкубаційний період захворювання становить приблизно три-чотири дні. Астровірусна інфекція зазвичай не має серйозних наслідків і лише в окремих випадках призводить до зневоднення. Наявність тих чи інших симптомів, а також їх тяжкість можуть варіюватись залежно від регіону. Це, як правило, пов’язано з кліматичними факторами, що впливають на життєвий цикл або спосіб передачі конкретного штаму астровірусу. Через недоїдання та імунодефіцит стан може загострюватись, внаслідок чого можуть виникнути більш серйозні наслідки та необхідність госпіталізації[5]. В більшості випадків інфіковані люди не потребують госпіталізації, оскільки симптоми проходять самі по собі через 2-4 дні[6].

Поширеність

ред.

Астровіруси є причиною 5–9% випадків гастроентериту у маленьких дітей[7]. Дослідження кишкових захворювань у Великій Британії, опубліковане в 1999 році, визначило астровіруси як четверту найпоширенішу відому причину вірусного гастроентериту[8]. Дослідження, проведені в США, виявили астровіруси в калі 2–9% дітей із симптомами гастроентериту. Захворювання найчастіше зустрічається у дітей молодше двох років, хоча відомо про спалахи серед дорослих і людей похилого віку. Одні з досліджень, проведені в Глазго, показали, що значна частка немовлят, у виділеннях яких є частинки австровірусу, не мають симптомів шлунково-кишкових захворювань[9]. Дослідження серопревалентності, проведені в США, показали, що 90% дітей у віці до 9 років мають антитіла до астровірусу HastV-1, що свідчить про поширеність інфекції переважно в безсимптомному вигляді. На основі цього можна припустити, що антитіла забезпечують захист протягом усього дорослого життя, поки їх рівень не починає знижуватися в похилому віці[10][11].

Примітки

ред.
  1. ↑ Madeley CR, Cosgrove BP (September 1975). Letter: 28 nm particles in faeces in infantile gastroenteritis. Lancet. 2 (7932): 451—2. doi:10.1016/S0140-6736(75)90858-2. PMID 51251.
  2. ↑ а б Brown DW, Gunning KB, Henry DM, Awdeh ZL, Brinker JP, Tzipori S, Herrmann JE (January 2008). A DNA oligonucleotide microarray for detecting human astrovirus serotypes. Journal of Virological Methods. 147 (1): 86—92. doi:10.1016/j.jviromet.2007.07.028. PMC 2238180. PMID 17905448.
  3. ↑ Maclachlan, Nigel James; Dubovi, Edward J; Barthold, Stephen W; Swayne, David E; Winton, James R (2017). Fenner's Veterinary Virology (вид. Fifth). Amsterdam: Elsevier/Academic Press. ISBN 978-0-12-800946-8.
  4. ↑ The Epidemiology of Astroviruses. web.stanford.edu. Процитовано 15 жовтня 2016.
  5. ↑ Astroviruses - Infectious Disease and Antimicrobial Agents. www.antimicrobe.org. Процитовано 15 жовтня 2016.
  6. ↑ Astroviridae. web.stanford.edu. Процитовано 11 листопада 2016.
  7. ↑ Monroe SS, Holmes JL, Belliot GM (2001). Molecular epidemiology of human astroviruses. Novartis Foundation Symposium. Novartis Foundation Symposia. 238: 237—45, discussion 245–9. doi:10.1002/0470846534.ch14. ISBN 978-0-470-84653-7. PMID 11444029.
  8. ↑ Infectious diseases in England and Wales: January to March 1999. Communicable Disease Report. CDR Supplement. 9 (4): S1-20. July 1999. PMID 10434464.
  9. ↑ Glass RI, Noel J, Mitchell D, Herrmann JE, Blacklow NR, Pickering LK, Dennehy P, Ruiz-Palacios G, de Guerrero ML, Monroe SS (1996). The changing epidemiology of astrovirus-associated gastroenteritis: a review. Archives of Virology. Supplementum. Archives of Virology. 12: 287—300. doi:10.1007/978-3-7091-6553-9_31. ISBN 978-3-211-82875-5. PMID 9015126. {{cite journal}}: Недійсний |displayauthors=6 (довідка)
  10. ↑ Koopmans MP, Bijen MH, Monroe SS, Vinjé J (January 1998). Age-stratified seroprevalence of neutralizing antibodies to astrovirus types 1 to 7 in humans in The Netherlands. Clinical and Diagnostic Laboratory Immunology. 5 (1): 33—7. doi:10.1128/CDLI.5.1.33-37.1998. PMC 121387. PMID 9455876.
  11. ↑ Midthun K, Greenberg HB, Kurtz JB, Gary GW, Lin FY, Kapikian AZ (April 1993). Characterization and seroepidemiology of a type 5 astrovirus associated with an outbreak of gastroenteritis in Marin County, California. Journal of Clinical Microbiology. 31 (4): 955—62. doi:10.1128/JCM.31.4.955-962.1993. PMC 263593. PMID 8385155.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Astroviridae
 
Проєкт Віківиди має дані за темою:
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Астровіруси&oldid=41040575