Papers by Liliіa Bomko
У статті проаналізовано проповіді на Стрітення Господнє Кирила Транквіліона Ставровецького («Єван... more У статті проаналізовано проповіді на Стрітення Господнє Кирила Транквіліона Ставровецького («Євангеліє учительне» (1619) та Йоаникія Ґалятовського «Ключ розуміння» (1659). Розглянуто, яким чином кожен з проповідників тлумачить духовний сенс цього свята. Зроблено спробу порівняльного аналізу структури повчань з огляду на характер вияву структурних компонентів: ексордіуму, нарації та конклюзії. (The sermons on the Candlemas of the Lord by Cyryl Trankvylion Stavrovetskyi «The Gospel is Teaching» (1619) and Ioanikii Galiatovskii «The Key of Understanding» (1659) are analyzed in the article. It is reviewed the way in which every preachers interprets the spiritual meaning of this holiday. The attempt was made to compare the structure of sermons in view of the nature of the manifestation of structural components: eksordium, narration and conclusion. If Galiatovskii clearly indicates each of these elements, following the rules given in his theoretical treatise «Science or the way of making ...
Сіверський літопис №3, 2020
The purpose of the article is to highlight the stylistic features of Ioanykiy Galiatovskyy and La... more The purpose of the article is to highlight the stylistic features of Ioanykiy Galiatovskyy and Lazar Baranovych on the example of their sermons "On the Passion of Christ". The research methodology is based on a comparative-historical approach and the method of microanalysis. Scientific novelty. For the first time, a comparative analysis of the sermons "On the Passion of Christ" of Galiatovskii and Baranovich was made and the reasons for the linguistic and stylistic distinction between their texts were revealed. Conclusions. Ioanykiy Galiatovskyy and Lazar Baranovych are prominent Mohyla representatives of the mature Baroque. Their views were formed within the walls of the Kyiv-Mohyla Academy, under the influence of the same training courses and similar literary material. At the same time, each of them shows in the interpretation of the Holy Scriptures an individual creative approach that grows based on tradition: in his sermons, Ioanykiy Galyatovskyy emphasizes the principle «Intellege, ut credas; crede ut intelligas», which was professed by the Western Fathers of the Church – Blessed Augustine, Anselm of Canterbury. Lazar Baranovych renews the Byzantine sermon with the generosity of rhetorical figures.
A comparison of two "Sermons on the Passion of Christ" ("The Key of Understanding" in 1659) by Ioanykiy Galiatovskyy and two "Words for Good Friday" ("Spiritual Sword", 1666) by Lazar Baranovych gives grounds to reveal on a deep emotional and spiritual background points of intersection of the sermons by both authors: the simplicity and touchingness of Galiatovskyy in empathizing with the sufferings of Christ, who seemed to be growing smaller, realizing the greatness of the saving sacrifice; and the rhetorical sophistication of Baranovych, aimed at conveying the sufferings of the crucified God.
Thus, the sermons on the Passion of the Christ by Ioanykiy Galiatovskyy and Lazar Baranovych testify to how can be different interpretive approaches to common baroque images and motifs.
Sphere 2019 V, 2019
The article presents an attempt to consider the sermons of Ioanikiy Galiatovskyy in the context o... more The article presents an attempt to consider the sermons of Ioanikiy Galiatovskyy in the context of baroque preaching, comparing his creative manner with the early Baroque practices of Kyrylo Trankvillion Stavrovetskyy, and with the sermons of representatives of the mature baroque: Antoniy Radyvylovskyy, Lazar Baranovych, Dmytro Tuptalo, and Stefan Yavorskyy. Comparative analysis gives grounds to highlight the typical and authoritative features of exegetics and reveal the phenomena of interaction between the Eastern and Western preaching traditions. The similarity between the mentioned authors stems from the weakening of the canonical features of preaching and the crystallization of baroque rhetorical phenomena.
| 2 ТЕКСТ І ОБРАЗ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ МИСТЕЦТВА науковий електронний журнал
Проповіді на Різдво Кирила Транквіліона Ставровецького та Йоаникія Ґалятовського: порівняльний аналіз, 2019
Львівський національний університет імені Івана Франка, аспірант кафедри української літератури і... more Львівський національний університет імені Івана Франка, аспірант кафедри української літератури імені Михайла Возняка Проповіді на Різдво Кирила Транквіліона Ставровецького та Йоаникія Ґалятовського: порівняльний аналіз Кирило Транквіліон Ставровецький та Йоаникій Ґалятовськийце представники двох етапів українського бароко, раннього й зрілого і навіть їхні проповіді належать до різних типів цього жанру. Проте авторів часто ставили поруч, як це роблять зокрема Іван Франко, Мажанна Кучинська й Маргарита Корзо. Збірка проповідей Кирила Транквіліона Ставровецького «Учительне Євангеліє» (1619 р.) привертає увагу не лише через обсяг (вміщує 110 текстів), а й завдяки оригінальній манері їх написання: «Тексти Кирила своєрідний палімпсест: ознаки барокової гомілії накладаються на традиційну середньовічну модель, східні православні традиції вбирають у себе тенденції західної протестантської та католицької гомілетики» 1 . Ставровецький зумів у своїх проповідях гармонійно поєднати риси двох епох -Середньовіччя й Бароко. У проповідях Йоаникія Ґалятовського виразно переважають ознаки зрілого українського бароко (друга пол. XVII ст.). Водночас автор не нехтує спадщиною свого попередника. За спостереженнями Наталі Яковенко, він використовує праці Ставровецького 2 . До реєстру джерел Ґалятовського увійшли не лише твори отців церкви, а й дані з філософії, астрономії, історії та світу природи. Інтелектуальна обізнаність проповідника та схильність 1 Богдана Криса. Передмова. Учительне Євангеліє / Кирило Транквіліон Ставровецький; пер з ц.-сл. Б. Криса, Д. Сироїд, Т. Трофименко. -Львів: Свічадо, 2014. -с. 13. 2 Наталя Яковенко. У пошуках Нового неба: Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського. -Київ: Лаурус; Критика, 2017. -с. 113. 1 конкретизувати абстрактні поняття вплинули на стиль письма, а зокрема, на спосіб тлумачення Біблії. У проповіді На Воскресіння Господнє автор наводить приклад чотирирівневої інтерпретації біблійного образу Єрусалиму: літеральний (буквальний) сенс належить безпосередньо до історії, тому Єрусалим тут означає юдейську столицю, де було розіп'ято Ісуса Христа; моральний сенс інтерпретації Єрусалиму означає праведну душу; в алегоричному сенсі Єрусалим -церква воююча, земна; в анагогічному (духовному) сенсі -Церква Небесна, тріумфуюча 3 [с. 171]. Однак, чи завжди він інтерпретує свої казаня на чотирьох рівнях? Загалом в кожному тексті автор вибірково використовує «потрібні» способи, створюючи певну модель тлумачення, де переважає один сенс. Інші використовує як допоміжні, як-от у проповідях на Різдво. Подібно й у Ставровецького, досліджуючи його повчання, Мажанна Кучинська виявила співіснування у них двох сенсівбуквального та алегоричного 4 . Щодо двох інших виникають питання, так само як інтерпретація Ґалятовського не завжди чотирьохсенсова. Оскільки він віддає перевагу алегоричному способу тлумачення. Відтак, в контексті аналізу та порівняння їхніх повчань на Різдво Христове розглянемо підходи обох проповідників. У Ставровецького є три проповіді на Різдво і моральне Повчання про любов до Бога, про милостиню і відречення від світу, прикладене до першої проповіді, в Ґалятовського, як завше, два. У своїх текстах проповідники інтерпретують дві іпостасі Ісуса Христа -божественну та людську в своїй єдності. тому, що передує їм -духовний сенс, який захований в окремих рядках усієї проповіді: «Нє обрѣтаєтъ бо мѣта на зємли и покоа сый, ижє оуготова ч[є]л[овѣ]кви покой вѣчный на н[є]б[ѣ]си» [арк. 65зв.] або «вѣмы яко вєліко н[є]бо и высоко ωт нас: но высоты єго и вєличєства, извѣстно ньвѣмы» [арк. 66зв.]. Інколи в тексті переплітаються два способи тлумачення. Наприклад, в Повчанні про любов, про милостиню і відречення від світу моральний сенс приховує в собі ще й духовний: «и спѣшно бѣжѣтє къ прєсвѣтломɣ сїонɣ, и н[є]б[ѣ]сномɣ новомɣ єр[уса]лімɣ, и тамо х[рист]а сп[асы]т[є]лѧ своєго оузритє, [нєоут]ємном врътєпѣ; но въ свѣтѣ нє пристɣпныа славы» [арк. 69]. Оскільки не лише дає настанови, дотримання яких у земному житті стає необхідною умовою для того, щоб досягнути Царства Божого, а й «втілює сподівання людей на потойбічне життя» 10 з Богом на Небі. Імена Христа, які Ставровецький вкладає в текст, стають символами: Цар, Бог-тіленосець, Емануїл, Лікар, Пастир Добрий, Ізбавитель, Сонце, а також, подібно до Ґалятовського, алегоричне порівняння Ісуса Христа з каменем, а Діви Марії з горою: «Камень єсть х[ристо]с ц[а]ръ вѣчной крѣпости. Гора нєсѣкомаа д[ѣ]в[и]ца рождєишаа ємманоила без моужа» [арк. 71зв.]. Завдяки таким символам увиразнюється алегоричне прочитання Святого Письма Кирила. У першому казані На Різдво Христове Йоаникій Ґалятовський апелює до подвійної сутності Христа -Сина Божого й Сина Людського та наголошує на винятковості цього поєднання. Беручи за основу біблійну цитату, автор порівнює людське тіло зі стіною: «Он стоїть він за стіною, зазирає у вікна, заглядає у ґрати» (Пісн. 2:9). Далі пояснює: «Стѣною наӡываетсѧ тѣло ч[є]л[овѣ]чеє, 10 Наталія Алексеєнко. Бібілійна герменевтика в українській бароковій прозі / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Харків, 2001. -с. 9. 5 κотроє Х[исто]с вӡѧлъ на себе, и затым людє немогли видѣти Боӡства Х[ристо]вогω… Ѻκонцемъ и мрежею наӡываютсѧ смыслы наши, κοтрыисѧ в Тѣлѣ Х[ристо]вом знайдɣют». З цим контекстом невідривно пов'язана наступна цитата: «Горлицею наӡываетсѧ Ц[е]рκωв с[вя]таѧ, гнѣӡдомъ єсть тоежъ Тѣло Х[ристо]во, в κотором Ц[е]рκωв с[я]таѧ положила птенца своѧ» [с. 6], -тому що Бог, взявши на себе людську натуру, з'явився в іпостасі Ісуса Христа, в якій душа і тіло, Боже та людське, небесне й земне набувають досконалого поєднання. Подібними порівняннями насичена уся проповідь. Часто Ґалятовський проводить алегорії між земним та небесним, пояснюючи духовні сутності через конкретні речі, що стає центральним в його проповідницькій майстерності. Підкреслення нероздільності Божого й людського в особі Христа підсилюється порівнянням з луком і тятивою, «бо Лɣκ Тѧтивɣ на собѣ носит: такъ Б[о]ӡкаѧ в Х[рист]ѣ натɣра носитъ на собѣ натɣрɣ ч[є]л[о]в[ѣ]чɣю» [с. 11]. Інтерпретуючи Святе Письмо, автор віддає перевагу алегоричному методу, який подекуди сполучається з іншими, найчастіше з духовним, так тісно, що межі між ними стираються. Наприклад, в ексордіумі алегоричне порівняння: «д[у]ша моѧ грѣшнаѧ, бɣдєтъ тєбѣ стайнєю Вифлеємсκою, серце моє жлобом тобі бɣдєт», відображає ще й духовний сенс, бо перед тим звертання до Христа: «Прїйди днѧ инѣшнєгω до мене на помочъ… и оγчини собі въ мнѣ мешκанє» [с. 7], -вказує на апокаліптичний мотив, на цілковите духовне єднання з Богом після другого приходу Ісуса Христа. Друга проповідь на Різдво має морально-повчальний характер і помітно відрізняється від попередньої в сенсі тлумачення. Проповідник називає і обережно пояснює п'ять причин, чому Бог 6 взяв на себе не ангельську подобу, а людську. Тут Ґалятовський говорить про види гріхів, причини їх виникнення та проти якої іпостасі Бога зі Святої Трійці спрямовані: зі слабості проти Бога Отця, з невідомості проти Сина, зі злости проти Святого Духа [с. 24]. В проповіді немає притаманних автору прикладів з небіблійних джерел (історії, філософії, природничих наук тощо), натомість постійні звернення до старозавітних текстів. Цей момент повертає його до традиційного повчання і наближує до проповідницького стилю Кирила Ставровецького. Незважаючи на це, Йоаникій Ґалятовський не відрікається своєї манери тлумачення. Як в багатьох інших, в другому казані На Різдво важко відшукати буквальний спосіб. Подаючи велику кількість прямих і непрямих цитат зі Святого Письма, автор не інтерпретує в прямому значенні. Особливим у його манері тлумачення є те, що, відбираючи певні біблійні уривки, Йоаникій створює свій текст вже в іншому контексті. Очевидно, така специфіка відмежовує зміст проповіді від євангельської перикопи 11 . Цей момент відриває його від стилю інтерпретації Кирила, який зазвичай намагається передати євангельський сюжет. До прикладу, обоє авторів подають історію від Матвія про заблукалу вівцю (Мт. 18:12-13), акцентуючи, що Слово стало тілом (Ів. 1:14): «с[ы]нъ б[о]жій приходит пастыръ добрьої истинный, ωставивши девѧть десѧтъ и девѧть ωвецъ нє зблɣждудъшихъ: дєвѧть чинωвъ аггльскихъ на гωрахъ н[є]б[є]сныхъ» [арк.70зв.]; «Зна[й]шол Х[ристо]с тɣю овцɣ заблɣждшɣю, и вложилъ на рамена свои, бω вӡѧл на себе натɣрɣ» [с. 22]. Перша цитата взята з другого повчання на Різдво Кирила Ставровецького з підзаголовком Сказання від пророків та Його 11 Marzanna Kuczyńska. Ruska homiletyka XVII wieku w Rzeczypospolitej. Ewolucija gatunku -specyfica funkcjonalna (Cyryl Stawrowiecki: Ewangelia pouczająca.
ПРОПОВІДІ НА СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ КИРИЛА ТРАНКВІЛІОНА СТАВРОВЕЦЬКОГО ТА ЙОАНИКІЯ ҐАЛЯТОВСЬКОГО: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ / THE SERMONS ON THE CANDLEMAS OF THE LORD BY CYRYL TRANKVYLION STAVROVETSKYI AND IOANIKII GALIATOVSKII: A COMPARATIVE ANALYSIS, 2018
ПРОПОВІДЬ ЙОАНИКІЯ ГАЛЯТОВСЬКОГО "НА ПОКРОВУ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ" ЯК ЗРАЗОК БАРОКОВОЇ МАРІОЛОГІЇ, 2018
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО МОВОЗНАВСТВО 1(28)/2018 ФОЛЬКЛОРИСТИКА Засновано 1958 року УДК 81:82.09:801.81... more ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО МОВОЗНАВСТВО 1(28)/2018 ФОЛЬКЛОРИСТИКА Засновано 1958 року УДК 81:82.09:801.81(05) Присвячено актуальним проблемам літературознавства, мовознавства, фольклористики. У працях літературознавців досліджується творчість українських письменників давнього (Іван Величковський, Йоаникій Галятовський, Іван Огієнко й інші) і новітнього (В. Коротич) періодів розвитку художнього слова, а також сучасного його етапу (С. Жадан, Василь Трубай, О. Чупа), висвітлюються особливості репрезентації афективних станів у художній літературі, стан вивчення історичного постмодерністського роману тощо. Мовознавці розглядають текстові корпуси української мови, проблему перекладу комп'ютерних термінів сфери кібербезпеки з арабської мови українською. Фольклористи аналізують персонажну систему чарівної казки, вплив суспільно-політичної ситуації на тексти ди-тячого фольклору та його трансмісію. Для викладачів, наукових співробітників, аспірантів і студентів. The bulletinis devoted to the actualproblemsofliterarystudies, linguisticsandfolklore. In the writings of literary scholars the work of the ancient Ukrainian writers (Ivan Velychkovskyi, Ioanikii Galiatovskii, Ivan Ogienko) and the latest (V. Korotych) periods of the development of the artistic word of the word, as well as its current stage (S. Zhadan, Vasil' Trubay, О. Chupa), features of the representation of affective states in fiction, the state of study of the historical postmodern novel and others are highlighted. Linguists condider the text corps of the Ukrainian language, the problem of the translation of the com[uter terms of the sphere of cybersecurity from the Arabic to Ukrainian. Folklore scholars analyze the character's system of magic fairy tales, the influence of the socio-political situation on children's folklore texts and their transmission. For teachers, researches, post graduate students and students. ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РЕДАКТОР Г. Ф. Семенюк, д-р філол. наук, проф. РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ Г. А. Черненко, канд. філол. наук (заст. відп. ред.); Г. О. Бандура, канд. філол. наук, доц. (відп. секр.); О. Г. Астаф'єв, д-р філол. наук, проф.; Л. П. Гнатюк, д-р філол. наук, проф.; І. О. Голубовська, д-р філол. наук, проф.; Л. В. Грицик, д-р філол. наук, проф.; О. П. Івановська, д-р філол. наук, проф.; Ю. І. Ковалів, д-р філол. наук, проф.; Г. Ю. Мережинська, д-р філол. наук, проф.; А. К. Мойсієнко, д-р філол. наук, проф.; Н. Наскідашвілі, д-р філол. (Грузія); О. Л. Паламарчук, канд. філол. наук, проф.; Р. П. Радишевський, д-р філол. наук, проф. чл.-кор. НАН України; С. В. Скрильник, канд. філол. наук, доц.; О. М. Сліпушко, д-р філол. наук, проф.; О. С. Снитко, д-р філол. наук, проф.; Л. І. Шевченко, д-р філол. наук, проф.чл.-кор. НАН України Адреса редколегії 03033, Київ-33, б-р Т. Шевченка, 14, Інститут філології; (38044) 239 33 02, 239 33 68; факс 239 31 13 електронна адреса: [email protected] Затверджено Вченою радою Інституту філології 29 листопада 2018 року (протокол № 4) Атестовано Вищою атестаційною комісією України. Постанова Президії ВАК України № 1-05/6 від 12.06.02 Зареєстровано Міністерством юстиції України. Свідоцтво про Державну реєстрацію КВ № 16999-5769Р від 17.06.10 Засновник Та видавець Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет" Свідоцтво внесено до Державного реєстру ДК № 1103 від 31.10.02 Адреса видавця 01601, Київ-601, б-р Т. Шевченка, 14, кімн. 43 (38044) 239 31 72, 239 32 22; факс 239 31 28 © Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2018
Thesis Chapters by Liliіa Bomko
«Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського в контексті українського барокового проповідництва., 2022
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за напрямком підготовки 035 — Філологі... more Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за напрямком підготовки 035 — Філологія (українська література). Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2022.
Дисертація присвячена дослідженню збірки «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського в контексті українського барокового проповідництва – як своєрідного дискурсу його раннього (перша пол. XVII ст.) і зрілого періодів. На основі детального текстуального аналізу виокремлено жанрово-семантичні, структурно-композиційні особливості стилю, а також розглянуто риторику й герменевтику казань Йоаникія Ґалятовського. Джерельну базу дослідження становлять першодруки проповідей XVII століття, які зберігаються у відділі рідкісної книги Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника.
У першому розділі «Традиції українського проповідництва» простежено проповідництво крізь призму традиції, що, з одного боку, виявляє основу її духовної тяглости, а з іншого – динамічний розвиток. Традиційні основи українського барокового проповідництва допомагають з’ясувати роль раціонального пізнання у тлумаченні Святого Письма, співвідношення віри й розуму, ототожнення грецької мудрости з християнською духовною культурою, що вже простежується в Іларіона та Кирила Турівського. У характері цих процесів, разом із впливами візантійської церковної літератури й авторитету Святого Письма й Отців Церкви, відчитується зростання в Україні рівня книжної культури як передумови розвитку високого стилю.
На прикладах префіґурації та чотирьох методів тлумачення Святого Письма простежено герменевтичні принципи, для яких проообразна інтерпретація є суттєвим аспектом духовної тяглости, а співіснування біблійних та античних мотивів розглядається як збагачення традиційного тлумачення авторськими виявами творчої свободи. На межі XVI – й XVII ст. відхід від традиційної моделі проповіді, впливи західної гомілетики й античної риторики – формують засади для нової української проповіді.
У другому розділі «Йоаникій Ґалятовський в колі проповідництва XVII століття» розглянуто інтерпретаційні проповідницькі коди, які демонструють художнє переосмислення й оновлення традиції – пов’язані насамперед зі збіркою «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського. Утім, першим реформатором жанру був Кирило Транквіліон Ставровецький, в «Учительному Євангелії» якого зійшлися східна й західна традиції проповідування та відбувся відхід від канонічного тлумаченням Святого Письма. В аспекті новаторства Ставровецький і Ґалятовський, кожний у своєму часі, формують щаблі культурної традиції. При тому, що Кирило Транквіліон зіштовхується з несприйняттям церковної влади, а Ґалятовський, навпаки, утверджується на шляху поступу.
Ще більше, середовище Києво-Могилянської академії, де навчався і працював Йоаникій Ґалятовський, стає авторитетним у Європі культурно-освітнім центром другої пол. XVII ст., продукуючи сміливі вияви творчої свободи. Серед вихованців колегії сучасники Ґалятовського, барокові проповідники – Антоній Радивиловський, Лазар Баранович, Димитрій Туптало, Стефан Яворський – творять канон проповідництва, означеного як «зріле» бароко. У цьому плані досліджено творчу манеру кожного з названих авторів, виявлено індивідуальні особливості стилю, синтези герменевтики й риторики, з’ясовано її традиційні й авторські ознаки.
У третьому розділі “Риторико-герменевтична перспектива казань Йоаникія Ґалятовського” виявлено центральне місце в проповідницькому дискурсі збірки «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського, зумовленого поєднанням у ній практики й теоретичних порад. У доданому до збірки гомілетичному трактаті «Наука албо спосіб зложення казання», першому в Україні, автор формулює принципи укладання проповідей, яких дотримується у власних творах: у їх структурно-композиційній основі та у засобах риторичного переконування. Образні наративи Йоаникія Ґалятовського демонструють кореляцію біблійних і художніх концептів.
Образний світ «Ключа розуміння» постає на основі множинности інтерпретативних кодів, розуміння яких письменник закріплює у текстах своїх казань. Виразне інтелектуальне явище літературної традиції бароко випливає з метафоричної стратегії Йоаникія Ґалятовського. Автор вживає метафори та аналогії зі сфери довколишнього середовища та людського досвіду, надаючи духовним сутностям раціонального обґрунтування та сповідуючи принцип античної риторики — пояснювати речі невідомі через відомі. Герменевтична модель чотирьох сенсів виявляє перевагу духовного методу інтерпретації.
Герменевтика «Ключа розуміння» постає крізь призму мовлення – у «живому слові». Наділене усіма елементами риторичного переконування, висловлюванням стає, як і увесь текст проповіді, типовим літературним твором XVII століття, що в рецептивній перспективі відкриває широкий спектр літературознавчих викликів. Один з них – виявлення творчої манери проповідей Йоаникія Ґалятовського.
Uploads
Papers by Liliіa Bomko
A comparison of two "Sermons on the Passion of Christ" ("The Key of Understanding" in 1659) by Ioanykiy Galiatovskyy and two "Words for Good Friday" ("Spiritual Sword", 1666) by Lazar Baranovych gives grounds to reveal on a deep emotional and spiritual background points of intersection of the sermons by both authors: the simplicity and touchingness of Galiatovskyy in empathizing with the sufferings of Christ, who seemed to be growing smaller, realizing the greatness of the saving sacrifice; and the rhetorical sophistication of Baranovych, aimed at conveying the sufferings of the crucified God.
Thus, the sermons on the Passion of the Christ by Ioanykiy Galiatovskyy and Lazar Baranovych testify to how can be different interpretive approaches to common baroque images and motifs.
Thesis Chapters by Liliіa Bomko
Дисертація присвячена дослідженню збірки «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського в контексті українського барокового проповідництва – як своєрідного дискурсу його раннього (перша пол. XVII ст.) і зрілого періодів. На основі детального текстуального аналізу виокремлено жанрово-семантичні, структурно-композиційні особливості стилю, а також розглянуто риторику й герменевтику казань Йоаникія Ґалятовського. Джерельну базу дослідження становлять першодруки проповідей XVII століття, які зберігаються у відділі рідкісної книги Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника.
У першому розділі «Традиції українського проповідництва» простежено проповідництво крізь призму традиції, що, з одного боку, виявляє основу її духовної тяглости, а з іншого – динамічний розвиток. Традиційні основи українського барокового проповідництва допомагають з’ясувати роль раціонального пізнання у тлумаченні Святого Письма, співвідношення віри й розуму, ототожнення грецької мудрости з християнською духовною культурою, що вже простежується в Іларіона та Кирила Турівського. У характері цих процесів, разом із впливами візантійської церковної літератури й авторитету Святого Письма й Отців Церкви, відчитується зростання в Україні рівня книжної культури як передумови розвитку високого стилю.
На прикладах префіґурації та чотирьох методів тлумачення Святого Письма простежено герменевтичні принципи, для яких проообразна інтерпретація є суттєвим аспектом духовної тяглости, а співіснування біблійних та античних мотивів розглядається як збагачення традиційного тлумачення авторськими виявами творчої свободи. На межі XVI – й XVII ст. відхід від традиційної моделі проповіді, впливи західної гомілетики й античної риторики – формують засади для нової української проповіді.
У другому розділі «Йоаникій Ґалятовський в колі проповідництва XVII століття» розглянуто інтерпретаційні проповідницькі коди, які демонструють художнє переосмислення й оновлення традиції – пов’язані насамперед зі збіркою «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського. Утім, першим реформатором жанру був Кирило Транквіліон Ставровецький, в «Учительному Євангелії» якого зійшлися східна й західна традиції проповідування та відбувся відхід від канонічного тлумаченням Святого Письма. В аспекті новаторства Ставровецький і Ґалятовський, кожний у своєму часі, формують щаблі культурної традиції. При тому, що Кирило Транквіліон зіштовхується з несприйняттям церковної влади, а Ґалятовський, навпаки, утверджується на шляху поступу.
Ще більше, середовище Києво-Могилянської академії, де навчався і працював Йоаникій Ґалятовський, стає авторитетним у Європі культурно-освітнім центром другої пол. XVII ст., продукуючи сміливі вияви творчої свободи. Серед вихованців колегії сучасники Ґалятовського, барокові проповідники – Антоній Радивиловський, Лазар Баранович, Димитрій Туптало, Стефан Яворський – творять канон проповідництва, означеного як «зріле» бароко. У цьому плані досліджено творчу манеру кожного з названих авторів, виявлено індивідуальні особливості стилю, синтези герменевтики й риторики, з’ясовано її традиційні й авторські ознаки.
У третьому розділі “Риторико-герменевтична перспектива казань Йоаникія Ґалятовського” виявлено центральне місце в проповідницькому дискурсі збірки «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського, зумовленого поєднанням у ній практики й теоретичних порад. У доданому до збірки гомілетичному трактаті «Наука албо спосіб зложення казання», першому в Україні, автор формулює принципи укладання проповідей, яких дотримується у власних творах: у їх структурно-композиційній основі та у засобах риторичного переконування. Образні наративи Йоаникія Ґалятовського демонструють кореляцію біблійних і художніх концептів.
Образний світ «Ключа розуміння» постає на основі множинности інтерпретативних кодів, розуміння яких письменник закріплює у текстах своїх казань. Виразне інтелектуальне явище літературної традиції бароко випливає з метафоричної стратегії Йоаникія Ґалятовського. Автор вживає метафори та аналогії зі сфери довколишнього середовища та людського досвіду, надаючи духовним сутностям раціонального обґрунтування та сповідуючи принцип античної риторики — пояснювати речі невідомі через відомі. Герменевтична модель чотирьох сенсів виявляє перевагу духовного методу інтерпретації.
Герменевтика «Ключа розуміння» постає крізь призму мовлення – у «живому слові». Наділене усіма елементами риторичного переконування, висловлюванням стає, як і увесь текст проповіді, типовим літературним твором XVII століття, що в рецептивній перспективі відкриває широкий спектр літературознавчих викликів. Один з них – виявлення творчої манери проповідей Йоаникія Ґалятовського.
A comparison of two "Sermons on the Passion of Christ" ("The Key of Understanding" in 1659) by Ioanykiy Galiatovskyy and two "Words for Good Friday" ("Spiritual Sword", 1666) by Lazar Baranovych gives grounds to reveal on a deep emotional and spiritual background points of intersection of the sermons by both authors: the simplicity and touchingness of Galiatovskyy in empathizing with the sufferings of Christ, who seemed to be growing smaller, realizing the greatness of the saving sacrifice; and the rhetorical sophistication of Baranovych, aimed at conveying the sufferings of the crucified God.
Thus, the sermons on the Passion of the Christ by Ioanykiy Galiatovskyy and Lazar Baranovych testify to how can be different interpretive approaches to common baroque images and motifs.
Дисертація присвячена дослідженню збірки «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського в контексті українського барокового проповідництва – як своєрідного дискурсу його раннього (перша пол. XVII ст.) і зрілого періодів. На основі детального текстуального аналізу виокремлено жанрово-семантичні, структурно-композиційні особливості стилю, а також розглянуто риторику й герменевтику казань Йоаникія Ґалятовського. Джерельну базу дослідження становлять першодруки проповідей XVII століття, які зберігаються у відділі рідкісної книги Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника.
У першому розділі «Традиції українського проповідництва» простежено проповідництво крізь призму традиції, що, з одного боку, виявляє основу її духовної тяглости, а з іншого – динамічний розвиток. Традиційні основи українського барокового проповідництва допомагають з’ясувати роль раціонального пізнання у тлумаченні Святого Письма, співвідношення віри й розуму, ототожнення грецької мудрости з християнською духовною культурою, що вже простежується в Іларіона та Кирила Турівського. У характері цих процесів, разом із впливами візантійської церковної літератури й авторитету Святого Письма й Отців Церкви, відчитується зростання в Україні рівня книжної культури як передумови розвитку високого стилю.
На прикладах префіґурації та чотирьох методів тлумачення Святого Письма простежено герменевтичні принципи, для яких проообразна інтерпретація є суттєвим аспектом духовної тяглости, а співіснування біблійних та античних мотивів розглядається як збагачення традиційного тлумачення авторськими виявами творчої свободи. На межі XVI – й XVII ст. відхід від традиційної моделі проповіді, впливи західної гомілетики й античної риторики – формують засади для нової української проповіді.
У другому розділі «Йоаникій Ґалятовський в колі проповідництва XVII століття» розглянуто інтерпретаційні проповідницькі коди, які демонструють художнє переосмислення й оновлення традиції – пов’язані насамперед зі збіркою «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського. Утім, першим реформатором жанру був Кирило Транквіліон Ставровецький, в «Учительному Євангелії» якого зійшлися східна й західна традиції проповідування та відбувся відхід від канонічного тлумаченням Святого Письма. В аспекті новаторства Ставровецький і Ґалятовський, кожний у своєму часі, формують щаблі культурної традиції. При тому, що Кирило Транквіліон зіштовхується з несприйняттям церковної влади, а Ґалятовський, навпаки, утверджується на шляху поступу.
Ще більше, середовище Києво-Могилянської академії, де навчався і працював Йоаникій Ґалятовський, стає авторитетним у Європі культурно-освітнім центром другої пол. XVII ст., продукуючи сміливі вияви творчої свободи. Серед вихованців колегії сучасники Ґалятовського, барокові проповідники – Антоній Радивиловський, Лазар Баранович, Димитрій Туптало, Стефан Яворський – творять канон проповідництва, означеного як «зріле» бароко. У цьому плані досліджено творчу манеру кожного з названих авторів, виявлено індивідуальні особливості стилю, синтези герменевтики й риторики, з’ясовано її традиційні й авторські ознаки.
У третьому розділі “Риторико-герменевтична перспектива казань Йоаникія Ґалятовського” виявлено центральне місце в проповідницькому дискурсі збірки «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського, зумовленого поєднанням у ній практики й теоретичних порад. У доданому до збірки гомілетичному трактаті «Наука албо спосіб зложення казання», першому в Україні, автор формулює принципи укладання проповідей, яких дотримується у власних творах: у їх структурно-композиційній основі та у засобах риторичного переконування. Образні наративи Йоаникія Ґалятовського демонструють кореляцію біблійних і художніх концептів.
Образний світ «Ключа розуміння» постає на основі множинности інтерпретативних кодів, розуміння яких письменник закріплює у текстах своїх казань. Виразне інтелектуальне явище літературної традиції бароко випливає з метафоричної стратегії Йоаникія Ґалятовського. Автор вживає метафори та аналогії зі сфери довколишнього середовища та людського досвіду, надаючи духовним сутностям раціонального обґрунтування та сповідуючи принцип античної риторики — пояснювати речі невідомі через відомі. Герменевтична модель чотирьох сенсів виявляє перевагу духовного методу інтерпретації.
Герменевтика «Ключа розуміння» постає крізь призму мовлення – у «живому слові». Наділене усіма елементами риторичного переконування, висловлюванням стає, як і увесь текст проповіді, типовим літературним твором XVII століття, що в рецептивній перспективі відкриває широкий спектр літературознавчих викликів. Один з них – виявлення творчої манери проповідей Йоаникія Ґалятовського.