Papers by Vadym Vasylenko
Незалежність у полум’ї війни: українська література спротиву: колективна монографія, 2024
У дослідженні проаналізовано основні проблеми історичної епіки Романа Іваничука, у якій відображе... more У дослідженні проаналізовано основні проблеми історичної епіки Романа Іваничука, у якій відображено антиімперські й антиколоніальні позиції автора. На прикладі чотирьох знакових романів, що створені в різні періоди творчої діяльності письменника («Мальви», «Журавлиний крик», «Четвертий вимір», «Орда») простежено специфіку художнього моделювання імперсько-колоніальних взаємин. Зазначено, що в «Мальвах» сюжет національного поневолення розкрито через комплекс яничарства як своєрідний різновид манкуртства, історичного й культурного знекорінення в мовно, культурно, релігійно чужорідному середовищі. У «Журавлиному крику» автор творить складну систему українсько-російських стосунків кінця XVIII — початку ХІХ ст., зокрема підважуючи та деконструюючи російсько-імперський історичний дискурс, і розкриває проблему опозиційності імперської й колоніальної культур (і відповідно, соціальних і психологічних трансформацій цього часу) в морально-етичному та історичному аспектах. Сюжетною і змістовою основою «Четвертого виміру» стала політична й інтелектуальна спадщина Кирило-Мефодіївського братства і долі його учасників, передусім Миколи Гулака й Миколи Костомарова як людей із протилежними морально-етичними й аксіологічними позиціями. В «Орді» письменник запропонував складну алегорію російсько-українських взаємовідносин, діагностуючи комплекс ординства як духовного каліцтва, яке паралізує однаково колонізаторів і колонізованих.
Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, 2024
Вступ. Розглянуто спроби активізації українського літературного життя в Києві перших місяців німе... more Вступ. Розглянуто спроби активізації українського літературного життя в Києві перших місяців німецької окупації (жовтень – грудень 1941 р.), зокрема простежено діяльність київської Спілки українських письменників і літературних додатків до "Українського слова" під назвами "Література і мистецтво" та "Літаври".
Методи. Використано бібліографічний (вивчення документів із історії української літератури і преси кінця 1941 р.), контекстуальний (з урахуванням нинішнього сприйняття тогочасних культурних подій, історій людей, деяких текстів) і структурний аналізи літературно-художнього, критичного й публіцистичного матеріалів.
Результати. Визначено основні тенденції в київському літературному процесі того часу, а також охарактеризовано принципи редакційної політики чотирьох чисел київських "Літаврів", що вийшли в листопаді – на початку грудня 1941 р. за редакцією Олени Теліги, їхні тематично-проблемну структуру й художній зміст. Передусім проаналізовано програмові статті Олени Теліги та її ідейних однодумців (історика Олега Лащенка, публіциста Олега Штуля (Ждановича) та ін.), позначені потужними державницькими інспіраціями і тенденцією до зближення національного й ідеологічного дискурсів. Звернено увагу на переоцінку авторами "Літаврів" радянської літературної політики, зокрема творчості культових постатей українських 1920-х (Миколи Хвильового, Дмитра Фальківського, Григорія Косинки й ін.). Вказано на ідеологічну тенденційність і політичний догматизм у підході авторів "Літаврів" до подій, постатей і текстів 1920-х рр. Зазначено, що в основі редакційної політики "Літаврів" було прагнення створити новий тип націоналістичної літератури через внутрішню взаємодію мистецтва й ідеології в політичній і художньо-естетичній сферах. До аналізу залучено художні й літературно-критичні тексти, а також листи, спогади, щоденники сучасників, які проливають світло на соціокультурний, історичний, творчо-організаційний контексти того часу.
Висновки. Недовгочасний вихід "Українського слова" з додатками "Література і мистецтво" та "Літаври", як і короткотривала діяльність Спілки українських письменників і Літературного клубу, мали важливе значення для активізації українського літературного процесу в період війни й окупації, а самі видання відобразили основні тенденції літературної політики кінця 1941 р. (зокрема спробу витворення нового типу націоналістичної літератури через взаємодію материкових і еміграційних авторів і перенесення на материковий ґрунт ідей і поглядів, що сформувалися в міжвоєнній еміграції). Згадані літературно-мистецькі видання були єдиними, навколо яких концентрувалися культуротворчі сили Києва того часу, а після їхньої ліквідації і страти їх редакцій до кінця німецької окупації (листопад 1943 р.) літературне життя в Києві фактично зупинилося (хоча в дещо інших формах продовжилося в Харкові та Львові). Загалом і фактом власної появи, і змістовим наповненням – як символічні акти спротиву – вони засвідчили, що в умовах воєнно-окупаційної реальності культура не може бути осторонь від основних суспільно-політичних процесів і що вона відіграє в них важливу смислотвірну роль.
Синопсис: текст, контекст, медіа, 2024
Стаття присвячена екзистенційно значущій в українській еміграційній літературі проблемі відчуженн... more Стаття присвячена екзистенційно значущій в українській еміграційній літературі проблемі відчуження і способам її художньої реалізації в прозі Ігоря Костецького другої половини 1940‑х років (зокрема, у таких «“екстравертно” експериментальних творах», як «Поїзд раз у раз спинявся», «Новеля для тебе», «Ми з Недж», «Поет і його женщини», «Божественна лжа», «Шість ліхтарів і сьомий місяць», «Повість про останній сірник», в основі кожного з яких — людина в системі її зв’язків зі світом і з собою). Означену проблему розглянуто в контексті гуманістичного екзистенціалізму як певного типу мислення письменника й ідейно-світоглядної основи його творів, а також крізь призму експресіоністської поетики його художньої прози. Мета цього дослідження: проаналізувати значення проблеми відчуження і способи її художнього втілення в деяких прозових творах І. Костецького 1940‑х років, а відповідно розширити уявлення про екзистенціалістську основу його прозомислення й експресіоністську техніку художнього письма. Для цього використано соціокультурний (для визначення теоретичних аспектів поняття «відчуження»), біографічний (для розуміння взаємозв’язку між текстом і автором), компаративний (для з’ясування міжтекстових паралелей та інтертекстуальності) методи аналізу.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в контексті проблеми відчуження розглянуто сукупність тем, образів і мотивів прози письменника цього періоду, розкрито екзистенціалістський та експресіоністський аспекти його творчості. До аналізу залучено літературно-критичні й літературознавчі розвідки сучасників письменника (передусім Юрія Шереха, Володимира Державина, Віктора Петрова, Григорія Костюка, Василя Барки) і нинішніх дослідників його доробку.
У результаті дослідження доведено, що експресіонізм як провідний модус художнього осмислення феномена відчуження позначився на образній системі, характерах, типі оповіді й реалізований на різних рівнях естетичної цілісності кожного твору (проблемно-тематичному, сюжетно-композиційному, часово-просторовому). Розглядаються механізми виникнення відчуження як результату зіткнення особистісного й суспільно зумовленого, роз’єднаності людини і світу, визначаються шляхи подолання відчуження й художні засоби, що дають змогу письменникові досягнути поставлених цілей (чинники мови, гри, маски).
Слід Антея. Українська еміграційна література другої половини ХХ століття: ідеї, тексти, постаті. Київ: Дух і літера, 2024
Літературні дискусії, що розгорталися в другій половині 1940-х у середовищі МУРу, значною мірою п... more Літературні дискусії, що розгорталися в другій половині 1940-х у середовищі МУРу, значною мірою продовжували попередні, з 1920-х років (і ще раніші, порушувані «молодомузівцями» та «хатянами»), проблеми зв'язку письменника й суспільства, ідеології і творчості, мистецтва і політики, держави та літератури тощо. Попри інші історичні умови й суспільно-політичний контекст, проблемне поле цих дискусій було вельми подібним (принциповою відмінністю був безпосередній, а не опосередкований, як, наприклад, у 1920-х, зв'язок із Європою-не книжною візією, а реальним, із «живого» досвіду, враженням, і наскрізний, хоча й досить проблематичний, європоцентризм). Як один із центральних епізодів інтелектуальної історії українських 1940-х, а можливо, й усієї другої половини ХХ ст. МУРівські дискусії були спробами договорити те, що зосталося здебільшого недоговореним із попередніх-до-і міжвоєнної епох, і повернутися до тих питань, на які літературно-критична думка першої половини ХХ ст. не дала (та чи могла дати?) однозначної відповіді. Модернізація чи статус-кво? Національне чи універсальне? Європа чи провінція? Схід чи Захід? Ці ніколи так і не розв'язані, але однаково важливі для всіх періодів національної історії питання постали перед поколінням МУРу в усій своїй складності й суперечності. Ідея «великої літератури» Озвучена Уласом Самчуком на першому з'їзді МУРу, а згодом обґрунтована в його однойменній статті, «велика література» ві-1. «Велика література» як ідеологічний і геокультурний проєкт... 1. «Велика література» як ідеологічний і геокультурний проєкт...
Слід Антея. Українська еміграційна література другої половини ХХ століття: ідеї, тексти, постаті. Київ: Дух і літера, 2024
Недооцінення поезії Михайла Ореста, якщо не сказати-його фактична відсутність в українському літе... more Недооцінення поезії Михайла Ореста, якщо не сказати-його фактична відсутність в українському літературному процесі (попри загальне визнання того факту, що М. Орест-один із найкращих українських поетів ХХ ст., - частина значно складнішої проблеми. Вона пов'язана з переосмисленням українського неокласицизму як явища, що, за словами сучасної дослідниці, сприймається «як діагноз стану вітчизняної культури», а також зі з'ясуванням місця М. Ореста всередині неокласичного (одного з найбільш значущих для національних літератури і традиції) канону. Те, що М. Орест займає в цьому каноні значно менше місця, ніж його брат Микола Зеров і, зрештою, все «ґроно п'ятірне», указує, зокрема, й на те, що він є кимось іншим, а його поезія промовляє інакше, виражаючи його духовну сутність-особливий лад внутрішнього світу і спосіб поетичного мислення. Про себе як поета М. Орест заявив досить пізно, в роки війни; більшість поезій, написаних у 1920-1930-х роках, він, як зізнавався, у 1940-х відтворив із пам'яті; збірки його поезій, за винятком першої, «Луни літ», виданої 1944 р. у Львові, з'явилися на еміграції (остання, «Пізні вруна», упорядкована Ігорем Качуровським і з його передмовою, посмертно). Отже, на час появи першої книги М. Орест уже мав поетичний і перекладацький досвіди, сформовану естетичну систему й художній світогляд
Вісник. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, 2023
Аналізуються знакові літературні видання Мистецького Українського Руху (МУРу), присвячені художні... more Аналізуються знакові літературні видання Мистецького Українського Руху (МУРу), присвячені художній, літературнокритичній, мистецтвознавчій проблематиці (зокрема, збірники "МУР", альманах МУРу, "Арка"). Досліджуються питання історії, змісту й напряму цих видань, кожне з яких сприймається як певна цілісність і розглядається в контексті літературної діяльності МУРу. З'ясовуються історико-культурні та суспільно-політичні передумови МУРівських видань, їхні ідейно-естетичні засади та функції. Стверджується, що МУРівські літературні видання відображають загальнокультурні та суспільні настрої й тенденції, ідейно-естетичні зміни в українському еміграційному літературному процесі кінця 1940-х рр., що в них представлені найважливіші ідеї й твори того часу. Наголошується, що пріоритетом трьох Збірників літературно-мистецької проблематики "МУР" була програмовість, натомість МУРівський альманах ставив за ціль відобразити естетичну різноспрямованість літературного життя, зокрема стилістичну. Основну увагу у статті присвячено "Арці" як визначному й унікальному явищу в історії української літератури й літературно-критичної думки, зокрема розкривається історія її створення, зміни в редакційній політиці, фіксуються її оцінки в поглядах сучасників. Зазначається, що періодичні видання, які вийшли під егідою МУРу, справили значний уплив на культурно-літературний процес кінця 1940-х, сприяючи, зокрема, консолідації творчих зусиль, тяглості й безперервності українських модерністських і європеїстських літературних спрямувань. Джерельною базою дослідження стали спогади, листи, статті творців і учасників МУРу, зокрема Юрія Шереха (Шевельова), Уласа Самчука, Григорія Костюка, Юрія Лавріненка й ін. Ключові слова: Мистецький Український Рух (МУР), літературний процес, збірник, альманах, повоєнна доба, еміграція.
ВІДГУК
офіційного опонента,
кандидата філологічних наук,
наукового співробітника відділу українсь... more ВІДГУК
офіційного опонента,
кандидата філологічних наук,
наукового співробітника відділу української літератури ХХ століття
та сучасного літературного процесу
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Василенка Вадима Сергійовича
про дисертацію
Вотьканич Мар’яни Іванівни
«Художній світ прози Михайла Гафії Трайсти»,
подану до захисту на здобуття наукового ступеня доктора філософії
в галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 035 «Філологія»
в разову спеціалізовану вчену раду ДФ 61.051.077
в ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
ВІДГУК офіційного опонента, кандидата філологічних наук, наукового співробітника відділу українсь... more ВІДГУК офіційного опонента, кандидата філологічних наук, наукового співробітника відділу української літератури ХХ століття та сучасного літературного процесу Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Василенка Вадима Сергійовича про дисертацію Христини Зурабівни Макарадзе на тему «Ідеологічний дискурс романів Івана Багряного “Сад Гетсиманський” та “Тигролови” (літературні твори та кіноверсії, еміграція – Україна)», подану до захисту на здобуття ступеня доктора філософії в галузі знань 03 Гуманітарні науки зі спеціальності 035 Філологія
Слово і Час, 2024
У статті досліджується ідейний зміст і образна структура поезії Михайла Ореста: зокрема, розгляда... more У статті досліджується ідейний зміст і образна структура поезії Михайла Ореста: зокрема, розглядаються мотиви есхатологізму й реінкарнації; аналізується ідейно-естетична своєрідність Орестової поезії, його погляди на природу мови і суть мистецтва. Зазначається, що метафорика часу відображає філософські сенси, одним із яких є есхатологічне розуміння часу як «світу ночі», доби «відходу Бога», «кінця Речей», протиставленого «Вічному Дню». Есхатологічна поетика Михайла Ореста закорінена в середньовічну образність і біблійну метафорику. Стверджується, що Орестів пантеїзм виростає з романтичної естетики й відображається у культі лісу, символіці дерев, міфі про народження і смерть, мотиві метаморфози. Особливу роль у поетичному світі автора посідає середньовічна міфологія (переосмислення міфів про Ґрааль, Парсифаля, Лоенґріна, Тангейзера та ін.).
Українська літературна газета, 2024
Філологічний часопис, 2023
Статтю присвячено аналізу «Леґенд Старокиївських» Наталени Королевої як індивідуальноавторського ... more Статтю присвячено аналізу «Леґенд Старокиївських» Наталени Королевої як індивідуальноавторського бачення (візії) давньоукраїнської історії, проблемам їхньої жанрової специфіки, ймовірної історичної і літературної джерелографії, природи художньої образності. Стверджується, що письменниця модернізувала традиційний в українській літературі жанр легенди, зокрема через синтез міфологічного, історичного й апокрифічного елементів, використання літературних і фольклорних засобів, звернення до принципів історизму та психологізму. Ключові слова: українська література, легенда, жанр, історія, міф, образ, символ. Vasylenko Vadym. «Ancient Kyivan Legends» by Natalena Koroleva: renewal of the genre. The paper is devoted to the analysis of the collection (two volumes) Ancient Kyivan Legends by Natalena Koroleva as an individual author's vision of ancient Ukrainian history, the problems of its genre specificity, probable historical and literary sourceography, the nature of artistic imagery. In particular, plot echoes of some Koroleva's legends of the Scythian cycle with ancient Greek and Slavic myths and Herodotus stories, the Kyevan cycle with ancient Ukrainian chronicles, primary with the stories of Tale of Bygone Years, and The Kyiv-Pechersk Patericon, as well as with the Scandinavian epos, displayed in the Poetic Edda. It is noted the author modernized the legend genre traditional in Ukrainian literature, in particular through the synthesis of mythological, historical and apocryphal elements, the combination of literary and folklore means, appeal to the principles of historicism and psychologism, as well as displacement of time and space, intertextual constructions, reminiscences etc. It is argued the way of artistic representation chosen by the writer, the style and language of her works most correspond to their material, its spirit and essence. Reconstructing plots taking from the Scythian, Kyiv Rus' times, Koroleva systematically and on high ideological and artistic registers fills in the gaps in the cultural history of Ukraine, in particular, she tries to renew those links in historical memory that are necessary for understanding the continuity of the development of the Ukrainian nation. Among other things, the Scythian motives of Koroleva's legends are analyzed, in particular, author's interpretation of the story of Herodotus about the origin of the Scythians (about Heracles and Melusine), as well as her rethinking of the legend about the founders of Kyiv (three brothers Kyi, Shchek, Khoryv and their sister Lybid).
Не розминутися з читачем: зб. наук. пр. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; редкол.: М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. Київ, 2023. С. 200–220., 2023
У статі здійснено спробу простежити розвиток екзистенціалістської філософії на полі української е... more У статі здійснено спробу простежити розвиток екзистенціалістської філософії на полі української еміграційної критики 1940–1950-х років, з’ясувати характер екзистенціалізації літературно-критичної думки, виявити спільність і відмінність у розумінні українськими критиками основних ідей і проблем екзистенціалізму. Зокрема, розглянуто концепцію антеїзму Юрія Шереха, зв’язок екзистенціалізму з українським історикокультурним досвідом у розумінні Бориса Крупницького, релігійну основу творчості Альбера Камю в потрактуванні Остапа Тарнавського, жанрове і стильове обличчя екзистенціалістської драми в інтерпретації Юрія Косача, вплив історіософії Федора Достоєвського на етику Жана-Поля Сартра в осмисленні Володимира Державина та ін.
Слово Просвіти, 2023
"Автори заборони не лише обмежують фахівця у виборі джерел, а й "вирізають" розділи та напрями л... more "Автори заборони не лише обмежують фахівця у виборі джерел, а й "вирізають" розділи та напрями літературознавчого знання".
Слово Просвіти, 2023
Питання, які дедалі частіше озвучують українські гуманітарії (як в
Україні, так і поза нею сущі),... more Питання, які дедалі частіше озвучують українські гуманітарії (як в
Україні, так і поза нею сущі), – про необхідність змін західної, зокрема європейської, славістики (дефакто перетвореної на русистику), а також західного погляду на українські історію, культуру та літературу, що досі розглядалися здебільшого через російські окуляри (і навіть розв’язана Росією війна, на жаль, не змусила багатьох західних інтелектуалів ці окуляри зняти), – очікувані та закономірні. “Український рахунок” Заходу – великий і не в одне століття, як і борг західної славістики перед українськими історією та літературою.
Слово Просвіти, 2023
Розсіяні по західних університетах ще в першій половині ХХ століття російські кафедри в усі часи ... more Розсіяні по західних університетах ще в першій половині ХХ століття російські кафедри в усі часи були великими й малими, та головне – ніколи не безлюдними острівцями “великої” російської культури: від перших, білогвардійських, емігрантів і до третини ХХІ століття, за понад сотню років, ця мережа істотно розрослася і вплинула на формування західних уявлень про росію, її історію й культуру. Війна, розв’язана росією, точніше – фатальна фаза цієї війни 24 лютого 2022 року, змусила цю “мережу” (чи то розлогу “сітку” культурно-політичних впливів) балансувати, і це балансування дуже показове
Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філологічні науки: науковий журнал, 2023
Дослідження присвячено основним ідейно-естетичним, жанрово-стильовим, історико-культурним особлив... more Дослідження присвячено основним ідейно-естетичним, жанрово-стильовим, історико-культурним особливостям художньої прози Наталени Королевої. Як чільні елементи художнього світогляду і мислення письменниці розглядаються історизм і католицизм, прикметні для її прозових творів різного жанру і стилю. У фокусі аналізу – три ключові романи письменниці, написані в міжвоєнний період: «Предок», «Сон тіні», «1313», а також деякі аспекти їхньої поетики. Королевин історизм визначається як такий, що поєднав у собі наукове (зокрема, археологічне) знання, релігійно-філософський досвід і художню інтуїцію письменниці. Підкреслюється складність і неоднозначність взаємин Н. Королевої з католицизмом – від абсолютизації до підважування християнських догм, звернення до історій релігійних єресей (на кшталт катарів, альбігойців). Зазначається, що в Н. Королевої християнська міфологія органічно пов’язана з європейською культурною традицією і є її частиною, а християнство письменниця розуміла як першооснову європейських духовних і культурних цінностей. Переконання письменниці про взаємодію історії, релігії, культури та літератури позначилися на низці її художніх творів, які ґрунтуються на євангельських сюжетах, середньовічних містеріях і народних легендах. Кожен зі згаданих творів Н. Королевої сприймається як цілісне, однак пов’язане з іншими творами письменниці художнє явище, створене на основі її студій античної, середньовічної, ранньомодерної історій. Роман «Предок» розглядається як авторська індивідуально-міфологічна візія історії власного роду і як твір, який, синтезувавши різні жанрові різновиди (родинної хроніки, роману подорожі, історичного роману), засвідчив увагу авторки до соціокультурних, історичних і релігійно-духовних особливостей людини ранньомодерної доби. Вказується на зв’язок Королевиного «Сну тіні» з жанром «археологічного роману» й деякими його зразками (зокрема, «Імператором» Ґеорґа Еберса). Роман «1313» сприймається як авторська спроба художньо зобразити мотив зустрічі людини з дияволом в морально-психологічному, культурно-філософському й міфологічному контекстах середньовічної Європи. Наголошується на історичному й культурологічному змістах Королевиної прози, її художньо-естетичному й ідейному потенціалах.
Синопсис: текст, контекст, медіа, 2023
Рецензія на монографію: Роздольська Ірина. Літературний феномен Українських Січових Стрільців: фу... more Рецензія на монографію: Роздольська Ірина. Літературний феномен Українських Січових Стрільців: функціонування та структура покоління: монографія. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2020. 444 с.
Слово і Час, 2023
Статтю присвячено аналізу роману «День гніву» Юрія Косача як модерністського художнього експериме... more Статтю присвячено аналізу роману «День гніву» Юрія Косача як модерністського художнього експерименту, в якому відобразилися жанрово-стильові пошуки кінця 1940-х років і особливості індивідуальної творчої еволюції письменника. Підкреслюється новаторство художньої техніки Косачевого роману (зокрема спосіб калейдоскопічного розташування матеріалу, специфіка чергування образів, мотивів і ситуацій, використання елементів кінематографізму, прийому «потоку свідомості» та ін.), виокремлюються елементи барокової, романтичної та експресіоністської поетик. Досліджуються особливості Косачевої ідейно-художньої інтерпретації образу Богдана Хмельницького як історичного діяча й державника-деміурга. Стверджується, що письменник створив новий, співзвучний своєму часу і власним історичним і літературним поглядам зразок модерністського роману, оновивши його зміст, форму, жанровий і розповідний канони.
Вісник НАН України, 2023
У статті розглянуто наукові напрацювання Дмитра Чижевського, зокрема ті аспекти його діяльності, ... more У статті розглянуто наукові напрацювання Дмитра Чижевського, зокрема ті аспекти його діяльності, які засвідчують увагу до історії української літератури. Проаналізовано концепцію «культурно-історичних епох», застосовану Д. Чижевським до пояснення зміни культурних стилів. Осо-бливу увагу приділено «Історії української літератури» Д. Чижевського, її основним ідеям і проблемам, а також рецепції цієї фундаментальної праці тогочасною українською критикою. Здійснено огляд праць Д. Чижевського, присвячених літературній спадщині українського бароко, з’ясовано розуміння ним бароко як стилю та епохи, а також його погляд на феномен «людини бароко». Підсумовано внесок Д. Чижевського в дослідження художньо-філософської спадщини Григорія Сковороди як останнього репрезентанта барокової традиції, його ідеї про зв’язок українського мислителя із середньовічними теологами, слов’янськими та німецькими містиками.
Uploads
Papers by Vadym Vasylenko
Методи. Використано бібліографічний (вивчення документів із історії української літератури і преси кінця 1941 р.), контекстуальний (з урахуванням нинішнього сприйняття тогочасних культурних подій, історій людей, деяких текстів) і структурний аналізи літературно-художнього, критичного й публіцистичного матеріалів.
Результати. Визначено основні тенденції в київському літературному процесі того часу, а також охарактеризовано принципи редакційної політики чотирьох чисел київських "Літаврів", що вийшли в листопаді – на початку грудня 1941 р. за редакцією Олени Теліги, їхні тематично-проблемну структуру й художній зміст. Передусім проаналізовано програмові статті Олени Теліги та її ідейних однодумців (історика Олега Лащенка, публіциста Олега Штуля (Ждановича) та ін.), позначені потужними державницькими інспіраціями і тенденцією до зближення національного й ідеологічного дискурсів. Звернено увагу на переоцінку авторами "Літаврів" радянської літературної політики, зокрема творчості культових постатей українських 1920-х (Миколи Хвильового, Дмитра Фальківського, Григорія Косинки й ін.). Вказано на ідеологічну тенденційність і політичний догматизм у підході авторів "Літаврів" до подій, постатей і текстів 1920-х рр. Зазначено, що в основі редакційної політики "Літаврів" було прагнення створити новий тип націоналістичної літератури через внутрішню взаємодію мистецтва й ідеології в політичній і художньо-естетичній сферах. До аналізу залучено художні й літературно-критичні тексти, а також листи, спогади, щоденники сучасників, які проливають світло на соціокультурний, історичний, творчо-організаційний контексти того часу.
Висновки. Недовгочасний вихід "Українського слова" з додатками "Література і мистецтво" та "Літаври", як і короткотривала діяльність Спілки українських письменників і Літературного клубу, мали важливе значення для активізації українського літературного процесу в період війни й окупації, а самі видання відобразили основні тенденції літературної політики кінця 1941 р. (зокрема спробу витворення нового типу націоналістичної літератури через взаємодію материкових і еміграційних авторів і перенесення на материковий ґрунт ідей і поглядів, що сформувалися в міжвоєнній еміграції). Згадані літературно-мистецькі видання були єдиними, навколо яких концентрувалися культуротворчі сили Києва того часу, а після їхньої ліквідації і страти їх редакцій до кінця німецької окупації (листопад 1943 р.) літературне життя в Києві фактично зупинилося (хоча в дещо інших формах продовжилося в Харкові та Львові). Загалом і фактом власної появи, і змістовим наповненням – як символічні акти спротиву – вони засвідчили, що в умовах воєнно-окупаційної реальності культура не може бути осторонь від основних суспільно-політичних процесів і що вона відіграє в них важливу смислотвірну роль.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в контексті проблеми відчуження розглянуто сукупність тем, образів і мотивів прози письменника цього періоду, розкрито екзистенціалістський та експресіоністський аспекти його творчості. До аналізу залучено літературно-критичні й літературознавчі розвідки сучасників письменника (передусім Юрія Шереха, Володимира Державина, Віктора Петрова, Григорія Костюка, Василя Барки) і нинішніх дослідників його доробку.
У результаті дослідження доведено, що експресіонізм як провідний модус художнього осмислення феномена відчуження позначився на образній системі, характерах, типі оповіді й реалізований на різних рівнях естетичної цілісності кожного твору (проблемно-тематичному, сюжетно-композиційному, часово-просторовому). Розглядаються механізми виникнення відчуження як результату зіткнення особистісного й суспільно зумовленого, роз’єднаності людини і світу, визначаються шляхи подолання відчуження й художні засоби, що дають змогу письменникові досягнути поставлених цілей (чинники мови, гри, маски).
офіційного опонента,
кандидата філологічних наук,
наукового співробітника відділу української літератури ХХ століття
та сучасного літературного процесу
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Василенка Вадима Сергійовича
про дисертацію
Вотьканич Мар’яни Іванівни
«Художній світ прози Михайла Гафії Трайсти»,
подану до захисту на здобуття наукового ступеня доктора філософії
в галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 035 «Філологія»
в разову спеціалізовану вчену раду ДФ 61.051.077
в ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
Україні, так і поза нею сущі), – про необхідність змін західної, зокрема європейської, славістики (дефакто перетвореної на русистику), а також західного погляду на українські історію, культуру та літературу, що досі розглядалися здебільшого через російські окуляри (і навіть розв’язана Росією війна, на жаль, не змусила багатьох західних інтелектуалів ці окуляри зняти), – очікувані та закономірні. “Український рахунок” Заходу – великий і не в одне століття, як і борг західної славістики перед українськими історією та літературою.
Методи. Використано бібліографічний (вивчення документів із історії української літератури і преси кінця 1941 р.), контекстуальний (з урахуванням нинішнього сприйняття тогочасних культурних подій, історій людей, деяких текстів) і структурний аналізи літературно-художнього, критичного й публіцистичного матеріалів.
Результати. Визначено основні тенденції в київському літературному процесі того часу, а також охарактеризовано принципи редакційної політики чотирьох чисел київських "Літаврів", що вийшли в листопаді – на початку грудня 1941 р. за редакцією Олени Теліги, їхні тематично-проблемну структуру й художній зміст. Передусім проаналізовано програмові статті Олени Теліги та її ідейних однодумців (історика Олега Лащенка, публіциста Олега Штуля (Ждановича) та ін.), позначені потужними державницькими інспіраціями і тенденцією до зближення національного й ідеологічного дискурсів. Звернено увагу на переоцінку авторами "Літаврів" радянської літературної політики, зокрема творчості культових постатей українських 1920-х (Миколи Хвильового, Дмитра Фальківського, Григорія Косинки й ін.). Вказано на ідеологічну тенденційність і політичний догматизм у підході авторів "Літаврів" до подій, постатей і текстів 1920-х рр. Зазначено, що в основі редакційної політики "Літаврів" було прагнення створити новий тип націоналістичної літератури через внутрішню взаємодію мистецтва й ідеології в політичній і художньо-естетичній сферах. До аналізу залучено художні й літературно-критичні тексти, а також листи, спогади, щоденники сучасників, які проливають світло на соціокультурний, історичний, творчо-організаційний контексти того часу.
Висновки. Недовгочасний вихід "Українського слова" з додатками "Література і мистецтво" та "Літаври", як і короткотривала діяльність Спілки українських письменників і Літературного клубу, мали важливе значення для активізації українського літературного процесу в період війни й окупації, а самі видання відобразили основні тенденції літературної політики кінця 1941 р. (зокрема спробу витворення нового типу націоналістичної літератури через взаємодію материкових і еміграційних авторів і перенесення на материковий ґрунт ідей і поглядів, що сформувалися в міжвоєнній еміграції). Згадані літературно-мистецькі видання були єдиними, навколо яких концентрувалися культуротворчі сили Києва того часу, а після їхньої ліквідації і страти їх редакцій до кінця німецької окупації (листопад 1943 р.) літературне життя в Києві фактично зупинилося (хоча в дещо інших формах продовжилося в Харкові та Львові). Загалом і фактом власної появи, і змістовим наповненням – як символічні акти спротиву – вони засвідчили, що в умовах воєнно-окупаційної реальності культура не може бути осторонь від основних суспільно-політичних процесів і що вона відіграє в них важливу смислотвірну роль.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в контексті проблеми відчуження розглянуто сукупність тем, образів і мотивів прози письменника цього періоду, розкрито екзистенціалістський та експресіоністський аспекти його творчості. До аналізу залучено літературно-критичні й літературознавчі розвідки сучасників письменника (передусім Юрія Шереха, Володимира Державина, Віктора Петрова, Григорія Костюка, Василя Барки) і нинішніх дослідників його доробку.
У результаті дослідження доведено, що експресіонізм як провідний модус художнього осмислення феномена відчуження позначився на образній системі, характерах, типі оповіді й реалізований на різних рівнях естетичної цілісності кожного твору (проблемно-тематичному, сюжетно-композиційному, часово-просторовому). Розглядаються механізми виникнення відчуження як результату зіткнення особистісного й суспільно зумовленого, роз’єднаності людини і світу, визначаються шляхи подолання відчуження й художні засоби, що дають змогу письменникові досягнути поставлених цілей (чинники мови, гри, маски).
офіційного опонента,
кандидата філологічних наук,
наукового співробітника відділу української літератури ХХ століття
та сучасного літературного процесу
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Василенка Вадима Сергійовича
про дисертацію
Вотьканич Мар’яни Іванівни
«Художній світ прози Михайла Гафії Трайсти»,
подану до захисту на здобуття наукового ступеня доктора філософії
в галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 035 «Філологія»
в разову спеціалізовану вчену раду ДФ 61.051.077
в ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
Україні, так і поза нею сущі), – про необхідність змін західної, зокрема європейської, славістики (дефакто перетвореної на русистику), а також західного погляду на українські історію, культуру та літературу, що досі розглядалися здебільшого через російські окуляри (і навіть розв’язана Росією війна, на жаль, не змусила багатьох західних інтелектуалів ці окуляри зняти), – очікувані та закономірні. “Український рахунок” Заходу – великий і не в одне століття, як і борг західної славістики перед українськими історією та літературою.
присвяченого 90-річчю з дня народження української письменниці,
художниці, лауреатки Шевченківської премії Емми Андієвської. У доповідях розкриті різні аспекти поетичної, прозової, малярської спадщини Емми Андієвської.